Я напишу тобі листа

Блакитноока

Я напишу тобі листа і відправлю голубом в небо, знаю, між нами кілометри й міста, та без тебе мені жити не треба Розповім, як спалила мости, відпустивши тебе у вільне плавання, зів'яли біля дороги весняні квіти, і, здається, зовсім не боляче, та сумую без нашого спілкування Заплетена у павутину стоїть твоя яблуня, здійнявся вітер — їй гілки поламав, вже осінь майже на порозі, та не чекаю вересня, гірко на душі — саме він нас роз'єднав Ти розгорнеш блакитний конверт, з тобою колись його купували, а я витягну з комори старенький мольберт, на ньому мрії спільні записали Неспішно вмовлюватимеш кожне слово, згадуючи безтурботні часи, впізнаєш мій почерк — значить, все не випадково, а я чекатиму у відповідь твої рукописи. © solenka

2021-08-22 17:30:18

10

0

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5478

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11989