п о р а з к а

Блакитноока

А це моя вже, мабуть, сота поразка, та спочатку хотілось, аби почалася чарівна казка, однак завершилася ота стежина, якою так довго я ходила... Кривдники мені сказали лиш кілька "добрих" слів, та я йшла попри їхній гнів, а тепер мій корабель втратив мільйони кольорів, наді мною зав'язалось багато вузлів. Вони не говорили мені "будь ласка", і з часом зникла їхня маска, так і десь собі ходить моя ласка, простір закрила чорна вивіска. Я так намагалася з ними почати дружити, та натомість вони мене повністю планували знищити, аби перестала нарешті цвісти, і всім добро приносити. Яким же було моє розчарування, коли вони оголосили своє останнє побажання, пропало десь кохання — було лиш довге мовчання, що перетворилося на покарання. Людей дотепер терпіти не можу, вони ніколи не скажуть:" Я тобі допоможу!", та я порятунку не знаходжу, намагання провалитись крізь землю стороною обходжу. © Блакитноока

2021-06-13 18:40:56

10

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

2621

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12238