Вірші
Всі
#35
Ці очі... в них можна потонути.
І не знайшовши рятувальний круг,
У темряві тій синій нáвічно заснути,
Піти на дно на чорну глибину.
Туди, де сонця променів ніхто не бачив,
Де вічні сни дрімають на піску.
Де ноти суму поміж хвилями лунають,
Допоки хтось живий туди не зазирнув.
Ти лиш поглянь в блакиті ту безодню,
Вона тебе поглине вщент - ти на межі:
Або покинь мерщій душі моєї море,
Або пливи зі мною весь невічний вік.
5
2
205
#34
Ти не приходь сюди цієї ночі:
Тут - шторм, і всюди зламки кораблів.
Я сипати не хочу собі сіль на очі,
Повіривши твоїй новій брехні.
Поки ти вишукано плутав підсвідомість:
Не відчуваючи ногами берегів,
Я безнадійно поринала в невагомість
Твоїх нав'язливих думок і почуттів.
Як геніально ти поставив драму:
Я граю роль, а ти єдиний мій глядач.
Засмучує лиш те, що в нашому "театрі"
Ти й режисер, і сценарист, й освітлювач.
2021
.
.
.
10
0
260
#29
Де є тéмний ліс, там загублений лис
Шукав стежку до вороття.
Так я довго блукала в твóєму сні,
Що потрапила в сад забуття.
Там скульптури химер, порóслі плющем,
І руїни давніх споруд,
Де хоробрий Він коханням й мечем
Захищав Її від облуд.
Там на тернах колючих квіти цвітуть,
В'юнкі стежки манять у даль.
Може саду старого забуті гілки
Вкажуть шлях, яким ти гуляв.
Так і йшла поміж верб і могутніх дубів,
Що шепочуться тихо вночі.
Пробиралась углиб невимовних мрій
По саду твоєї душі.
Одяглося вже сонце в рожеву вуаль:
Нерухомий ти поруч стояв
Розсипàлась уламками, неначе кришталь -
Ти мене там не чекав.
2020
.
.
.
6
0
301
