Вірші
#35
Ці очі... в них можна потонути.
І не знайшовши рятувальний круг,
У темряві тій синій нáвічно заснути,
Піти на дно на чорну глибину.
Туди, де сонця променів ніхто не бачив,
Де вічні сни дрімають на піску.
Де ноти суму поміж хвилями лунають,
Допоки хтось живий туди не зазирнув.
Ти лиш поглянь в блакиті ту безодню,
Вона тебе поглине вщент - ти на межі:
Або покинь мерщій душі моєї море,
Або пливи зі мною весь невічний вік.
5
2
208
#34
Ти не приходь сюди цієї ночі:
Тут - шторм, і всюди зламки кораблів.
Я сипати не хочу собі сіль на очі,
Повіривши твоїй новій брехні.
Поки ти вишукано плутав підсвідомість:
Не відчуваючи ногами берегів,
Я безнадійно поринала в невагомість
Твоїх нав'язливих думок і почуттів.
Як геніально ти поставив драму:
Я граю роль, а ти єдиний мій глядач.
Засмучує лиш те, що в нашому "театрі"
Ти й режисер, і сценарист, й освітлювач.
2021
.
.
.
10
0
263
#29
Де є тéмний ліс, там загублений лис
Шукав стежку до вороття.
Так я довго блукала в твóєму сні,
Що потрапила в сад забуття.
Там скульптури химер, порóслі плющем,
І руїни давніх споруд,
Де хоробрий Він коханням й мечем
Захищав Її від облуд.
Там на тернах колючих квіти цвітуть,
В'юнкі стежки манять у даль.
Може саду старого забуті гілки
Вкажуть шлях, яким ти гуляв.
Так і йшла поміж верб і могутніх дубів,
Що шепочуться тихо вночі.
Пробиралась углиб невимовних мрій
По саду твоєї душі.
Одяглося вже сонце в рожеву вуаль:
Нерухомий ти поруч стояв
Розсипàлась уламками, неначе кришталь -
Ти мене там не чекав.
2020
.
.
.
6
0
304
#27
Я задихалася під поглядом твоїм,
Як та троянда у плюща оковах,
Що захищаючи її красу від рук чужих,
Своєю міццю ніжності вбивав бутони.
Перекриваючи останній кисню дóторк,
Ти доплітав свої зелені темні мури.
Тепер ти сонцем насолóдишся удóсталь,
А я в тіні твоїй блідніти вічно буду.
Ти захистив мене від всього світу злого,
Дізнавшись про троянди гірку долю.
А я б сховала всі свої шипи і гідність,
Віддалася б за день життя на волі.
Та я зів'яла недочекавшись осені приходу:
Ти знеможливив мóє існування.
Попереду зима, вона розсудить нас -
У вічній мерзлоті погине це кохання.
2020
.
.
.
3
0
238
#22
Самотності могутність тече по жилах твоїх
А в голові платівка суму заїдає
Ти хочеш відчути кохання на дотик
Та серце в клітці міцно тримаєш
Брехня, що руйнувати легко
Коли так довго будував ці мури
Ховаючи за барикадами душі краєчок
А знищити усе - тепер тортури
Чаруй і зваблюй, мрій і шаленій
Допоки дихаєш, допоки ще живий
Бо вічності чари не в твоїх руках
Моментом єдиним цінне життя
2019
.
.
.
5
0
219
#19
Як навіки це стерти з пам'яті?
Лише два вечори, а застигли в моїй голові як троянди тобою не подаровані у хрустальній вазі зів'януті.
Як забути мені твої дотики?
Я не хочу їх більше згадувати.
Здається, ми побачили один в одному лише недоліки.
Ми ті, хто в людях зовсім не вміє тямити.
Як добре, що ми зрозуміли одразу -
наші душі - галактики чужі.
Щоб та історія завершилась не розпочавшись,
Лишили по собі на згадку два погляди: холодні й мовчазні.
На моєму обличчі застигнуть ворожі гримаси.
Ти лишив лиш гіркий післясмак.
Так клялася його понад усе ненавидіти,
Та згадую кожну непотрібну деталь.
2018
.
.
.
4
0
215
#8
Ми із різних століть,
І не маєм спільних доріг.
Я зовсім інакша - ти не такий.
Не шукай мене серед своїх.
Я не можу дивитись в очі тобі, -
Цей пронизливий погляд - чужий.
Життя твоє - тритомний роман,
Моє - мов чистий лист.
2018
.
.
.
4
0
243
#7
It was last August day.
I told you: "Please, stay!"
But you didn't hear me,
You've continued your trip.
Oh, my darling, I love you!
You don't believe But it's true.
Before I was very proud,
But you blew my mind.
2018
.
.
.
4
0
259
#2
Я закохалася весною.
Я покохала восени.
І я зневірилась зимою,
Коли на плечі падав перший сніг.
Я тихо сіяла любов,
Та цвіту ти її не бачив.
Шукав букети у садах чужих -
Мої ж бо квіти пропадали.
А я чекала, вірила, жила.
Іскра палала, серце покидати не хотіла.
Душа кричала - та мовчала я.
Мовчала, мріяла, і так любила.
Не розуміла, як сама себе вбиваю.
Зізналась в чистих почуттях тобі -
А ти сказав: "Пробач, тебе не пам'ятаю...", -
І тут все обірвалося в мені.
Тоді від холоду твого, а не зими,
Погасла іскра у серці моїм.
Та крила виросли - і сили надали.
Змінилась я. Змінилась назавжди.
Я вже не буду та, якою ти мене зустрів.
Кричатиму, коли захочу замовчати,
І плакать буду, стримуючи сміх.
Бо я змінилася. Змінилась назавжди.
Я закохалася весною.
Я покохала восени.
І я зневірилась зимою,
А ти мене не зрозумів ще навесні.
2017
.
.
.
4
0
173
