Наворожила
А ти сиділа за столом,
Уважно літери вивчала,
Написані бабусиним пером,
Аби бодай щось не забути,
Аби через везіння своє
Не збитись знов серед шляху.
І знала, що неправильно це буде,
Але спинитись не могла.
Помчала в гай — збирала квіті,
Ретельно кожну виривала,
Аби зібрати всі, що треба.
Коли корзина була повна,
Накрила її полотном,
Аби бодай ніхто не бачив.
Знайшла ставок — питво містичне там набрала,
Додому швидко ти прибігла,
Й казан поставила на піч.
Варила тиждень, може, й більше...
Крутилась біля нього,
Немов дитина це твоя,
Пісні співала, довго-довго чарувала.
Читала різні вірші чарівні,
Аби усе довести до кінця.
Побачила сіро-зелений дим,
Який витав кімнатою твоєю.
Злісно всміхнулася про себе,
Набрала келих зілля отого — приворотного,
Чимдуж помчала ти до нього,
Аби не охолонуло завчасно,
Помилки тут зробити не могла.
А він немов чекав,
Сидів перед тобою,
Дивився у вічі твої,
Хотів сказати щось,
А ти напій йому подала.
І відчула миттю,
що прив'язуєш до себе хлопця,
І знала, що добром не обернеться це,
Але одержимість взяла своє...
Тепер він — твій,
Готовий навіть зірку золоту купити,
Аби ти була з ним щодня.
Наворожила хлопця ти собі,
Розраду, щастя і кохання.
Все було добре,
Все було як треба.
Однак засумнівалась ти чомусь.
Не розуміла,
Що за сила дивна
Оволоділа тілом твоїм,
Що за дух вселився у ніжне серденько твоє.
Ти піддалась чужинцю,
Послухалась його,
А той навмисне все зробив,
Вчинила так як він нашіптував на вушко.
І парубок твоїм став,
А ти лиш розумієш,
Що життя ваше з ним сплела в одне.
Два різні шляхи —
У стежину одну.
© Блакитноока
15.04.2021
12
2