Завтра...?
Я обіцяю – завтра я забуду, Твій ніжний погляд, що мене шукав. Твої слова, як ти мене втішав, Коли я знов була в сердечній смуті. Обійми, що мене в них зігрівав Коли мороз на вулиці шалений Ти був для мене найтеплішим пледом, Який мене любив та цінував. І вчинки всі твої, твої вуста, Якими ти мені знов зізнався, І руки... Ними ти мене торкався Я все забуду. І твоє ім'я. Але тоді в душі з'явиться дірка, Що буде ніби з розміром тебе. Аж ні! Не зможу в приходящий день, Забути все, про що пишу я вірші.
2025-02-06 09:14:56
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Володимир Брама
Хороший вірш. Деякі зауваження щодо пунктуації. Перший стовпчик, другий рядок – перед "що" має бути кома. Третій стовпчик, третій рядок – на мою думку, "І руки... ними ти мене торкався". Третій стовпчик, другий рядок – "знову зізнавався", "ти мені" зайве, адже і так зрозуміло, хто кому. Здається, милозвучніше "діра".
Відповісти
2025-02-07 16:05:45
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Володимир Брама дуже дякую вам!!!
Відповісти
2025-02-20 06:34:59
Подобається
Схожі вірші
Всі
Пора нахлынувших надежд
Устаю сегодня рано Без кошмаров и тревог, День начну без одеяла Улыбаясь небу полных облоков Обниму своего друга , Что на подоконнике взгруснул , Прошептав ,что скоро лето дружно , Обязательно к нам в гости сможет заглянуть. С ним и множество событий Впереди ждёт только смех , Разве можно одним мигом Передать всю радость от поры нахлынувших надежд.
47
11
1624
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1969