Погляд
Вікторія Тодавчич
Твій погляд ніжний, наче літо теплий, І голос твій звучить, як скрипка та. Я бережу всі в пам'яті портрети, Ті дні, що я з тобою провела. Мені вже точно є про що згадати, Розмова тиха, спека за вікном. Коли вже осінь одягалась в шати, Я відчувати почала любов. Ти доторкався серця одним словом, Одна хвилина разом – наче рік. Скажи як так? Як ти робити можеш, Без тебе вже, чому не рідний світ? Чому коли ти поруч, розквітають, Давно зів'ялі квіти на душі? А відповідь я знаю, точно знаю, Бо я кохаю кожен погляд твій...
2022-11-02 07:33:26
12
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Вікторія Тодавчич
@ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ щиро дякую ❤
Відповісти
2022-11-02 14:58:33
1
Н Ф
Дуже романтично❤️‍🔥
Відповісти
2022-11-04 20:25:05
Подобається
Вікторія Тодавчич
@Н Ф дякую ❤
Відповісти
2022-11-04 20:26:20
1
Інші вірші поета
Коронавірус Ромео і Джульєтта (не) Я не кохала... Кайдани
Інші поети
Taeter Pompi
@TaeterSmile
Time_Fune
@Time_Fune
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
1335
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
37
4
4308