Час
Вікторія Тодавчич
Чому так швидко час минає, Ледь-ледь торкнувшись, повз летить. А що попереду — не знаєм... За обрієм щось мерехтить. До школи вчора вперше мати, Малу за ручку відвела. Щоб там змогла всьому навчатись, А вже гляди — десятий клас. Коханку п'яту хтось дівчину, Повіз на дорогий курорт. А той продав стару машину, Щоб банку виплатити борг. Одна щасливо вийшла заміж, І діточок ростить мов цвіт. А інша вже зустріла старість, Під тягарем зігнулась літ. І що ж я цим хочу сказати? Цінуйте час, і кожну мить. Ми все одно не будем знати, Що нас чекає. Нумо жить, І всім навкруг дарити радість, Любити, тішитись життю. А потім і зустріти старість, І дати місце каяттю...
2020-07-15 17:48:27
47
11
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (11)
Kruhitka Dobro
Чудовий, добрий вірш. Хоч я рідко пишу такі оптимістично добрі вірші(майже не пишу), але цей сподобався)))
Відповісти
2020-07-16 06:12:42
1
Вікторія Тодавчич
@Kruhitka Dobro дуже дякую, мені приємно. Я часто пишу такі вірші, тому, що знаю — вони сбуваються. А я хочу в житті позитив... Гарного вам настрою ❤🍓🍉
Відповісти
2020-07-16 06:13:33
1
Kruhitka Dobro
@Вікторія Тодавчич І Вам дякую😉
Відповісти
2020-07-16 06:14:17
Подобається
Інші вірші поета
Варіант Наші шляхи Лихоманка Я не смію, не можу. Чому?
Інші поети
Mari Bloodycake
@mari_bloodycake
رِينبـــو
@RawanEltheni
Ай
@bisovadivchina
Схожі вірші
Всі
Минутой мечтания :)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .
40
11
2196
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4998