Теорія про справжнє життя
Тіні під ліжком вже не лякають мене.
Сльози, годинник тік-так, ось так і година мине.
Не лякають і руки, що тягнуться спішно до ковдри.
Я знаю страшніше речі, я знаю їх, хто вони.
Я знаю. Я знаю кожного їх так зване ім'я.
Я знаю, хоч, може сама я не зовсім своя.
Я знаю, як жити не бачивши в завтра - завтра,
Бо це безкінечне сьогодні ніколи не спиниться, правда?
Ніколи не спиниться вічний годинник у пеклі.
В моєму житті всі спогади мляві та трохи стерті,
Але ось, що я пам'ятаю від ночі до ранку:
"Ти ж маму любиш?" - і так чорт забирай до світанку.
До світанку чую цей голос з усіх радіо та домофонів.
Цей спогад як Гулівер серед чортових гномів.
Не хочеться вірити, але маритиму щодня.
Ось таке в моїй голові бісове життя, хоча, маячня.
Це не життя, існування. Максимум, що скажу:
Моє існування роз'їло криваву межу
Між пеклом і земним світом, ось, що насправді було.
Це все лише вигадка, марево, нло.
Можливо, прокинувшись завтра (сьогодні) забуду я
І не пам'ятатиму й сло́ва, скажу: "Дурня".
Але не забуду теорію про те, що буття
Почнеться зі смертю, бо після неї лиш - справжнє життя.
P.s Теорія про справжнє життя - це теорія яку я вигадав сам, десь в років 16. Про те, що теперішній світ лише ілюзія, галюцинація, марево, можливо передсмертна агонія, яка закінчиться, лише коли я помру.
18.12.2023
3
2