Глава 6
Перскотт
Damn! Дідько!
Прокидаюся і розумію, що вже запізнююся сильно на першу пару. А для «студента-агента» це неприпустимо! Одразу підіймаюся з ліжка, щойно глянув на годинник і біжу у ванну. Вмиваюся і чищу зуби, розумію, що ранковий душ сьогодні мені не світить. Fucking nice! Одразу швидко одягаю перше, що потрапило під руку і беру невеличку сумку через плече, де лежить декілька зошитів та біжу до авто. Сідаю у нього і швидко їду до університету. Супер, якраз рівно на половину пари запізнююся. Ректор мене вб'є!
Паркую авто і прямую до закладу навчання. Оглядаюся по сторонах і бачу Розу, яка стоїть на задньому дворі та вочевидь курить. Закочую очі. Навіщо вона псує собі здоров'я? Прямую вже до неї.
- Good morning. - вітаюся та стаю позаду неї.
Дівчина обертається і хмуриться, коли бачить мене. Закочує очі та робить затяжку.
- Чого на пари не йдеш? - питає вона трохи хриплуватим голосом.
Не розумію, навіщо їй ці сигарети?
- Все одно я вже пропустив половину. - знизую плечима та спираюся на стінку. - Розалія... - блондинка спрямовує погляд на мене. - Ти справді не помічаєш, що через твою погану звичку твій голос стає з кожним разом все грубіше? Тобі це треба? Чи те, що сигарети шкодять здоров'ю?
Намагаюся достукатися до неї, щоб вона кинула палити. Проте це не так легко.
- Яке тобі взагалі діло? - огризається і показово робить ще одну затяжку.
- Ніякого. Але я не хочу, аби з тобою трапилося те, що було з моєю мамою. - кажу, та опускаю погляд. Боляче це згадувати.
Дівчина не питає, що з нею було. Вочевидь розуміє, що мені складно про це казати, тому просто викидає сигарету в смітник та стає поруч, склавши руки на грудях.
***
Розалія
Стаю поруч, бо розумію, що щось погане трапилося з його мамою. Це видно по його очах, які сповнені болю.
- Вона теж курила. - починає. Завмираю, бо неочікувала, що він почне розповідати це мені. - І одного разу це завершилося погано. Їй стало погано і ми з батьком повезли її до лікарні. Проте не встигли. Сигарети "вбили" її легені. І вона померла. - я бачила на скільки йому тяжко, тому взяла йоги за руку.
- Мені дуже шкода, правда. - щиро кажу, сама не очікувала такого від себе.
Але найбільше я не очікувала, що Перскотт розповість мені про свою маму. Поділиться таким болючим для нього. Не очікувала, що довіриться мені...
- Тому я не хочу, аби таке трапилося з тобою, та з будь-ким! - зводить погляд мені в очі, там я бачу біль.
Не знаю, що відповісти на тебе. Покинути курити - складно. Але...можливо він має рацію? Можливо і справді ліпше закинути та подбати про своє здоров'я? Не знаю...зараз складно це вирішити.
- Ходімо на пари. - вирішую. Хлопець киває і ми прямуємо до входу.
Досі не можу відійти від історії про яку він розповів. Дивує, що він взагалі поділився цим зі мною. Адже я, по суті, для нього - ніхто. Проте він розповів мені...
***
Ввечері, коли в нас вже закінчилася третя і остання пара я виходжу з університету та прощаюся з Маком. Він цілий день розповідав мені про свою нову дівку. Я мовчки слухала.
- Гаразд, тоді до завтра. - обійняла друга.
- Бувай. - Мак відсторонився і пішов у іншу сторону.
Я попрямувала до себе додому.
- Стій! Rose! - почула позаду і вже знала, хто це.
Ніхто, окрім нього не називає мене так. І це трохи дратує.
- Що? - обернулася та подивилася на нього, трохи примруживши погляд.
Перскотт зупинився поряд і поправив свою сумку, яка в нього спадала з плечей.
- Завтра субота, тому я призначаю це, як день побачення. - підморгує мені.
Чо-о-орт!
- Я ж сказала, що не піти з тобою ні на яке побачення. - роздратовано кажу.
- Але ти мусиш.
- Ні.
- Yes.
- Навіщо воно тобі? - цікавлюся, стає справді цікаво чому він так «рветься» на побачення.
- По-перше це завдання, яке потрібно виконати. По-друге хочу почати нормальне спілкування з тобою. - знищує плечима.
- Я не дуже горю бажанням це робити.
- Але ніхто і не питає це. - знову підморгує. - Все, домовилися, об шістнадцятій я заїду по тебе. І це не обговорюється!
Американець розвертається і йде собі спокійно, а я закочую очі та розвернувшись, прямую до себе. Він справді думає, що я прийду на те побачення? Та чорта з два! Ні! Я не збираюся виконувати чиїсь забаганки. Плюс завтра нарешті вихідний і я планувала провести день за переглядом серіалу, а не за сидінням у кафе з набридливим хлопцем. Якщо він так хоче на побачення, то нехай бере іншу дівчину. В університеті багато хто хоче піти з ним на побачення, тому тут проблем не виникне. Заходжу в квартиру і одразу скидаю взуття. Як же добре...Проходжу у вітальню і падаю на диван. Так стомилася, що не помітила, як одразу заснула.
***
Перскотт
Прямую до своєї автівки. Сонце вже заходить за обрій і утворює криваво-червоний захід. Але це гарно. Посміхаюся до себе. У Америці заходи сонця рідко бувають такі. Сідаю у авто і вирішую зателефонувати до свого ліпшого друга - Джейка.
- Хай, бро. - кажу одразу, щойно друг підіймає слухавку.
- Скотте, ти придурок? - питає друг англійською. - Зараз лише восьма ранку!
Чорт. Забув, зо у нас різний час, а в Америці рідко так рано прокидаються. В основному об одинадцятій, не раніше.
- Ну вибачай, скучив за тобою. - ставлю телефон на підтримувач і заводжу двигун.
- Куди їдеш? - цікавиться Джейк.
- Додому, щойно пари закінчилися. - відповідаю та виїжджаю з парковки.
- Ха, а в нас ще не почалися! - знущається друг.
У моєму університеті в Америці пари розпочинаються в першу годину дня, але завершуються пізніше, ніж тут. Десь о вісімнадцятій.
- Нічого смішного.
- Ще й як смішно!
- Як ти там? - запитую.
- Без тебе дууууже нудно. - зізнається Джейк. - Скоріше б ти повернувся, всі вже сумують за нашими витівками.
Посміхаюся. О так, ми з другом ще ті хулігани.
- Я теж сумую. - киваю. - Але вже через три місяці я повернуся, тому нехай поки університет поживе спокійно, поки можна.
Друг сміється.
- Ну гаразд. Дамо трохи спокою.
Ще цілу дорогу я спілкуюся з другом. Сумую за ним, чесно кажучи. Проте, коли приїжджаю до дому, прощаюся з Джейком та паркую авто в гараж. Коли виходжу з нього, бачу, що якраз їде батько. Відходжу вбік, аби він міг проїхати. Скло з водійського боку опускається і на мене дивиться батько.
- Привіт, сину. - вітається стримано.
- Hi, father. - відповідаю.
Батько паркує авто і виходить до мене.
- Як справи в університеті? - цікавиться.
Ми прямуємо до будинку. Помічаю, що якась жінка поливає невеличкі кущики, які посаджені навколо входу до будинку.
- Все good. - кажу. - Думав, що буде гірше.
- Це чому ж?
- В Америці є багато стериотипів щодо університетів в Україні. Думав, що він буде менше, будуть нудніші пари, але доволі цікаво. - зізнаюся. - Але мені не вистачає Джейка.
- До речі, як він там? Як університет без одного шибеника? - запитує батько, легенька посмішка торкається його обличчя.
Ми заходимо в дім і я одразу прямую на другий поверх до своєї кімнати, а батько схоже до своєї, бо теж іде за мною.
- Джейк добре. В університеті все теж в порядку. Ми з ним вирішили дати спокою університету, але лише на три місяці. - посміхаюся.
Батько щиро сміється.
- Добре, тоді відпочивай, через годину спустишся на вечерю.
Я кивнув і увійшов у свою кімнату. Чомусь одразу мене огорнула втома. Все ж, різний часовий пояс дає про себе знати, а ще й нагрузка в університеті. Проте, потрібно звикати. Я вирішив прийняти душ, аби освіжитися. Після нього впав на ліжко та взяв до рук свій телефон. Зайшов у Інстаграм та побачив нове фото Рози. Вона була на нього такою простою, але водночас гарною, тому я поставив лайк. А що? Нічого такого, це звичайна вподобайка на фото. На фото дівчина виглядала такою гарною, інколи я задумуюся, що вона модель. Або могла б нею бути. З такою фігурою і зовнішністю це точно в модельне агентство! Посміхнувся сам собі та пролистав далі стрічку. Нічого цікавого більше не побачив, тому вимкнув телефон і вирішив зробити завдання, яке жадали в університеті. А саме, спроектувати власний дизайн кімнати. Тобто намалювати кімнату і все, як я б хотів у ній оформити. Ідея мені дуже сподобалася, адже не драма я пішов в університеті дизайнерства, саме на факультет «дизайнер інтер'єру». Тому весь вечір я «творив» свою кімнату і коли завершив був дуже задоволений, але сильно втомлений. Тому я на повечерявши, одразу ліг спати.
***Прокинувся від того, що проміння сонця світило мені прямо в обличчя. Неохоче розвернувся на інший бік, але заснути більше так і не зміг, тому довелося прокидатися. Глянув на годинник - десять ранку. Ех, ну гаразд. Встав та одягнув свою футболку і прості джинси та спустився на кухню. Там вже чаклувала Марія Володимирівна.
- Good morning. - вітаюся та сідаю за стіл.
- Доброго ранку, пане Лонг. Що бажаєте на сніданок? - цікавиться жінка.
Я недовго думаючи, відповідаю:
- Мені, please, сирники. - прошу та дивлюся у вікно, бачу, що авто батька від'їжджає. - Мій батько кудись поїхав? - питаю у Марії Володимирівни.
- Так, пане, він мав якісь нагальні справи. - відповіла жінка та пішла готувати мені сніданок.
Я лише здивовано підійняв брову. Справи у суботу зранку? Дивно. Але вирішив не брати це до голови, тому просто дістав телефон і зайшов у WhatsApp та написав Джейку. У них зараз лише вечір, тому той ще точно не спить. Напевно, лише прийшов з пар. Друг відписав, що зараз зайнятий, цитую його: «Бро, я знайшов таку класну girl, тому зараз я зайнятий». І все. Вийшов з мережі він. Ні, ну нормально? Я лише закотив очі та сховав телефон у кишеню. Мені якраз приносять сніданок, тому я швидко сніданок і біжу у свою кімнату. Там проводжу день, а коли годинник доходить до третьої починаю збиратися. Адже в мене сьогодні "побачення" з Розою. І нехай вона тільки спробує відмазатися! Не вийде. Збираюся швидко і одразу сідаю в авто. Адресу її дому дізнався у Мака, тому вводжу її у навігатор та їду. Виявилося, що їхати треба всього лиш двадцять хвилин. Цікаво, як живе наша стервочка. Опускаю скло зі свого боку і легенький вітерець вривається у салон автомобіля. Дихаю свіжим повітрям та ввімкаю музику голосніше. Підспівую пісню. Коли вже доїджаю до будинку Рози, зупиняюся. Виглядає гарно, висока багатоповерхівка. Такс...Знаходжу телефон та шукаю смс, де Макар писав квартиру Розалії. Іду туди. Серце швидко починає битися. Чому це? Не звертаю уваги. Доходжу до її квартири. Ну, що ж? Стукаю та чекаю.
Damn! Дідько!
Прокидаюся і розумію, що вже запізнююся сильно на першу пару. А для «студента-агента» це неприпустимо! Одразу підіймаюся з ліжка, щойно глянув на годинник і біжу у ванну. Вмиваюся і чищу зуби, розумію, що ранковий душ сьогодні мені не світить. Fucking nice! Одразу швидко одягаю перше, що потрапило під руку і беру невеличку сумку через плече, де лежить декілька зошитів та біжу до авто. Сідаю у нього і швидко їду до університету. Супер, якраз рівно на половину пари запізнююся. Ректор мене вб'є!
Паркую авто і прямую до закладу навчання. Оглядаюся по сторонах і бачу Розу, яка стоїть на задньому дворі та вочевидь курить. Закочую очі. Навіщо вона псує собі здоров'я? Прямую вже до неї.
- Good morning. - вітаюся та стаю позаду неї.
Дівчина обертається і хмуриться, коли бачить мене. Закочує очі та робить затяжку.
- Чого на пари не йдеш? - питає вона трохи хриплуватим голосом.
Не розумію, навіщо їй ці сигарети?
- Все одно я вже пропустив половину. - знизую плечима та спираюся на стінку. - Розалія... - блондинка спрямовує погляд на мене. - Ти справді не помічаєш, що через твою погану звичку твій голос стає з кожним разом все грубіше? Тобі це треба? Чи те, що сигарети шкодять здоров'ю?
Намагаюся достукатися до неї, щоб вона кинула палити. Проте це не так легко.
- Яке тобі взагалі діло? - огризається і показово робить ще одну затяжку.
- Ніякого. Але я не хочу, аби з тобою трапилося те, що було з моєю мамою. - кажу, та опускаю погляд. Боляче це згадувати.
Дівчина не питає, що з нею було. Вочевидь розуміє, що мені складно про це казати, тому просто викидає сигарету в смітник та стає поруч, склавши руки на грудях.
***
Розалія
Стаю поруч, бо розумію, що щось погане трапилося з його мамою. Це видно по його очах, які сповнені болю.
- Вона теж курила. - починає. Завмираю, бо неочікувала, що він почне розповідати це мені. - І одного разу це завершилося погано. Їй стало погано і ми з батьком повезли її до лікарні. Проте не встигли. Сигарети "вбили" її легені. І вона померла. - я бачила на скільки йому тяжко, тому взяла йоги за руку.
- Мені дуже шкода, правда. - щиро кажу, сама не очікувала такого від себе.
Але найбільше я не очікувала, що Перскотт розповість мені про свою маму. Поділиться таким болючим для нього. Не очікувала, що довіриться мені...
- Тому я не хочу, аби таке трапилося з тобою, та з будь-ким! - зводить погляд мені в очі, там я бачу біль.
Не знаю, що відповісти на тебе. Покинути курити - складно. Але...можливо він має рацію? Можливо і справді ліпше закинути та подбати про своє здоров'я? Не знаю...зараз складно це вирішити.
- Ходімо на пари. - вирішую. Хлопець киває і ми прямуємо до входу.
Досі не можу відійти від історії про яку він розповів. Дивує, що він взагалі поділився цим зі мною. Адже я, по суті, для нього - ніхто. Проте він розповів мені...
***
Ввечері, коли в нас вже закінчилася третя і остання пара я виходжу з університету та прощаюся з Маком. Він цілий день розповідав мені про свою нову дівку. Я мовчки слухала.
- Гаразд, тоді до завтра. - обійняла друга.
- Бувай. - Мак відсторонився і пішов у іншу сторону.
Я попрямувала до себе додому.
- Стій! Rose! - почула позаду і вже знала, хто це.
Ніхто, окрім нього не називає мене так. І це трохи дратує.
- Що? - обернулася та подивилася на нього, трохи примруживши погляд.
Перскотт зупинився поряд і поправив свою сумку, яка в нього спадала з плечей.
- Завтра субота, тому я призначаю це, як день побачення. - підморгує мені.
Чо-о-орт!
- Я ж сказала, що не піти з тобою ні на яке побачення. - роздратовано кажу.
- Але ти мусиш.
- Ні.
- Yes.
- Навіщо воно тобі? - цікавлюся, стає справді цікаво чому він так «рветься» на побачення.
- По-перше це завдання, яке потрібно виконати. По-друге хочу почати нормальне спілкування з тобою. - знищує плечима.
- Я не дуже горю бажанням це робити.
- Але ніхто і не питає це. - знову підморгує. - Все, домовилися, об шістнадцятій я заїду по тебе. І це не обговорюється!
Американець розвертається і йде собі спокійно, а я закочую очі та розвернувшись, прямую до себе. Він справді думає, що я прийду на те побачення? Та чорта з два! Ні! Я не збираюся виконувати чиїсь забаганки. Плюс завтра нарешті вихідний і я планувала провести день за переглядом серіалу, а не за сидінням у кафе з набридливим хлопцем. Якщо він так хоче на побачення, то нехай бере іншу дівчину. В університеті багато хто хоче піти з ним на побачення, тому тут проблем не виникне. Заходжу в квартиру і одразу скидаю взуття. Як же добре...Проходжу у вітальню і падаю на диван. Так стомилася, що не помітила, як одразу заснула.
***
Перскотт
Прямую до своєї автівки. Сонце вже заходить за обрій і утворює криваво-червоний захід. Але це гарно. Посміхаюся до себе. У Америці заходи сонця рідко бувають такі. Сідаю у авто і вирішую зателефонувати до свого ліпшого друга - Джейка.
- Хай, бро. - кажу одразу, щойно друг підіймає слухавку.
- Скотте, ти придурок? - питає друг англійською. - Зараз лише восьма ранку!
Чорт. Забув, зо у нас різний час, а в Америці рідко так рано прокидаються. В основному об одинадцятій, не раніше.
- Ну вибачай, скучив за тобою. - ставлю телефон на підтримувач і заводжу двигун.
- Куди їдеш? - цікавиться Джейк.
- Додому, щойно пари закінчилися. - відповідаю та виїжджаю з парковки.
- Ха, а в нас ще не почалися! - знущається друг.
У моєму університеті в Америці пари розпочинаються в першу годину дня, але завершуються пізніше, ніж тут. Десь о вісімнадцятій.
- Нічого смішного.
- Ще й як смішно!
- Як ти там? - запитую.
- Без тебе дууууже нудно. - зізнається Джейк. - Скоріше б ти повернувся, всі вже сумують за нашими витівками.
Посміхаюся. О так, ми з другом ще ті хулігани.
- Я теж сумую. - киваю. - Але вже через три місяці я повернуся, тому нехай поки університет поживе спокійно, поки можна.
Друг сміється.
- Ну гаразд. Дамо трохи спокою.
Ще цілу дорогу я спілкуюся з другом. Сумую за ним, чесно кажучи. Проте, коли приїжджаю до дому, прощаюся з Джейком та паркую авто в гараж. Коли виходжу з нього, бачу, що якраз їде батько. Відходжу вбік, аби він міг проїхати. Скло з водійського боку опускається і на мене дивиться батько.
- Привіт, сину. - вітається стримано.
- Hi, father. - відповідаю.
Батько паркує авто і виходить до мене.
- Як справи в університеті? - цікавиться.
Ми прямуємо до будинку. Помічаю, що якась жінка поливає невеличкі кущики, які посаджені навколо входу до будинку.
- Все good. - кажу. - Думав, що буде гірше.
- Це чому ж?
- В Америці є багато стериотипів щодо університетів в Україні. Думав, що він буде менше, будуть нудніші пари, але доволі цікаво. - зізнаюся. - Але мені не вистачає Джейка.
- До речі, як він там? Як університет без одного шибеника? - запитує батько, легенька посмішка торкається його обличчя.
Ми заходимо в дім і я одразу прямую на другий поверх до своєї кімнати, а батько схоже до своєї, бо теж іде за мною.
- Джейк добре. В університеті все теж в порядку. Ми з ним вирішили дати спокою університету, але лише на три місяці. - посміхаюся.
Батько щиро сміється.
- Добре, тоді відпочивай, через годину спустишся на вечерю.
Я кивнув і увійшов у свою кімнату. Чомусь одразу мене огорнула втома. Все ж, різний часовий пояс дає про себе знати, а ще й нагрузка в університеті. Проте, потрібно звикати. Я вирішив прийняти душ, аби освіжитися. Після нього впав на ліжко та взяв до рук свій телефон. Зайшов у Інстаграм та побачив нове фото Рози. Вона була на нього такою простою, але водночас гарною, тому я поставив лайк. А що? Нічого такого, це звичайна вподобайка на фото. На фото дівчина виглядала такою гарною, інколи я задумуюся, що вона модель. Або могла б нею бути. З такою фігурою і зовнішністю це точно в модельне агентство! Посміхнувся сам собі та пролистав далі стрічку. Нічого цікавого більше не побачив, тому вимкнув телефон і вирішив зробити завдання, яке жадали в університеті. А саме, спроектувати власний дизайн кімнати. Тобто намалювати кімнату і все, як я б хотів у ній оформити. Ідея мені дуже сподобалася, адже не драма я пішов в університеті дизайнерства, саме на факультет «дизайнер інтер'єру». Тому весь вечір я «творив» свою кімнату і коли завершив був дуже задоволений, але сильно втомлений. Тому я на повечерявши, одразу ліг спати.
***Прокинувся від того, що проміння сонця світило мені прямо в обличчя. Неохоче розвернувся на інший бік, але заснути більше так і не зміг, тому довелося прокидатися. Глянув на годинник - десять ранку. Ех, ну гаразд. Встав та одягнув свою футболку і прості джинси та спустився на кухню. Там вже чаклувала Марія Володимирівна.
- Good morning. - вітаюся та сідаю за стіл.
- Доброго ранку, пане Лонг. Що бажаєте на сніданок? - цікавиться жінка.
Я недовго думаючи, відповідаю:
- Мені, please, сирники. - прошу та дивлюся у вікно, бачу, що авто батька від'їжджає. - Мій батько кудись поїхав? - питаю у Марії Володимирівни.
- Так, пане, він мав якісь нагальні справи. - відповіла жінка та пішла готувати мені сніданок.
Я лише здивовано підійняв брову. Справи у суботу зранку? Дивно. Але вирішив не брати це до голови, тому просто дістав телефон і зайшов у WhatsApp та написав Джейку. У них зараз лише вечір, тому той ще точно не спить. Напевно, лише прийшов з пар. Друг відписав, що зараз зайнятий, цитую його: «Бро, я знайшов таку класну girl, тому зараз я зайнятий». І все. Вийшов з мережі він. Ні, ну нормально? Я лише закотив очі та сховав телефон у кишеню. Мені якраз приносять сніданок, тому я швидко сніданок і біжу у свою кімнату. Там проводжу день, а коли годинник доходить до третьої починаю збиратися. Адже в мене сьогодні "побачення" з Розою. І нехай вона тільки спробує відмазатися! Не вийде. Збираюся швидко і одразу сідаю в авто. Адресу її дому дізнався у Мака, тому вводжу її у навігатор та їду. Виявилося, що їхати треба всього лиш двадцять хвилин. Цікаво, як живе наша стервочка. Опускаю скло зі свого боку і легенький вітерець вривається у салон автомобіля. Дихаю свіжим повітрям та ввімкаю музику голосніше. Підспівую пісню. Коли вже доїджаю до будинку Рози, зупиняюся. Виглядає гарно, висока багатоповерхівка. Такс...Знаходжу телефон та шукаю смс, де Макар писав квартиру Розалії. Іду туди. Серце швидко починає битися. Чому це? Не звертаю уваги. Доходжу до її квартири. Ну, що ж? Стукаю та чекаю.
Коментарі