Розалія

Ставка в нас була п'ятдесят тисяч. Нічогенька сума. Але я не показувала виду, що мені незручно чи що ця сума справді велика.

- Отже, ставка є. - підсумував ведучий.

Гра розпочалася. Перший раунд тривав не довго, адже один з учасників поклав «старшу карту», яка в покері мала найслабкіший рейтинг, тому всі з легкістю побили бідного чоловіка, який перший вийшов з гри. Так тривало ві інші раунди, поки не настав півфінал, куди пройшли я, той самий пихатий чоловік навпроти мене та вже мій знайомий блондин, який сидів поруч.

- Півфінал! - оголосив ведучий.

Чоловік навпроти мене хмикнув.

- Думав ти ще на першому раунді програєш. - сказав він мені. - Але пройшла аж сюди.

- Варто поважати жінок. - відрізала йому я та відвернулася.

Головне - не програти йому, бо якщо це трапиться я не пробачу собі такого ганебного провалу. Блондин поруч посміхнуся, дивлячись на мене.

- Ви дуже добре граєте. - прошепотів він мені. - А пан Маркіз звичайний чоловік з старими стереотипами, що жінки не здатні досягати висот. - пояснив новий знайомий.

- Тоді для нього я буду феміністкою. - посміхнулася у відповідь я, не помітно для Перскотта, бо ще один напад ревнощів я не переживу.

Розпочався півфінальний раунд і я страшенно нервувала. Хотілося показати свою силу і що я теж можу перемогти. Проте, коли я поклала свої карти і буда певна, що це сильна комбінація, у моїх двох суперників карти виявилися кращими.

- Нам шкода, але міс Розалія, Ви програли. - повідомив ведучий.

Мені одразу стало сумно. Ну чому? Потім я почала злитися на себе, але не показувала цього.

- Успіхів. - прошепотіла на вухо своєму новому знайомові.

- Дякую. - посміхнувся він.

  Я встала зі стільця та стала поруч з Перскоттом, аби спостерігати за грою.

- Не засмучуйся. - мій хлопець міцно обійняв мене та поцілував у щічку. - Ти ж лише вчишся і це вже хороший результат.

Я просто кивнула та притулилася ближче до нього, уважно спостерігаючи за грою. Обидва гравці були настільки вправними, що спершу була нічия, проте з другого разу, на жаль, переміг чоловік, який мене дратував.

- Перемога пана Коннора! - оголосив ведучий.

Тепер хоч знатиму, як його звати. Я спостерігала за реакцією свого знайомого, з виду не скажеш, що він засмутився чи був розчарований у програші, навпаки, хлопець радо потиснув руку переможцеві та з посмішкою встав зі стільця. Він підійшов до мене.

- Шкода, що Ви програли. - зізналася я. - Проте, Ви так добре граєте. Я б і не сказала, що слабкіше за пана Коннора. - поділилася своїми думками.

Перскотт поруч стояв трохи злий, але не встрявав у розмову. Я впевнена, що він чув кожне слово.

- Дякую за такий комплімент, але як бачите він грає краще. - посміхнувся хлопець.

- Можливо. - знизила плечима. - Я так і не знаю Вашого імені.

Захотілося знати його ім'я, адже моє він знає.

- Називайте мене просто Джозеф. А Вас?

- Просто Розалія. - посміхнулася я.

Джозеф узяв мою руку та поцілував тильну сторону долоні.

- Радий знайомству, Розалія. Таке вишукане ім'я. - промовив він.

- Я з України, тож... - пояснила.

- Ох, справді? - Джозеф щиро здивувався та пройшовся поглядом по мені. - А по Вам і не скажеш!

- Щиро дякую! - посміхнулася сором'язливо я. - Вибачте, та мені вже час іти. - трохи сумно промовила я, коли почула позаду, як Перскотт голосно кашлянув.

- Звісно, ми ще обов'язково зустрінемося, прекрасна Розалія.

Я лише кивнула та розвернулася до свого хлопця, який трохи злився на мене.

- Агов, милий, ти чого? - промовила я до нього та взяла його за руку.

- Ти так мило з ним спілкуєшся. - закотив він очі.- Новий інтерес, так?

- Ти що?! Він просто знайомий! Перскотт, заспокойся. - я сама починала що злитися через таку ревність, до того ж безпідставну!

- Я прошу тебе, не забувай, що ти маєш хлопця.

- Це неможливо забути, адже мені ніхто окрім тебе не потрібен. - я притулилася ближче до нього і поклала голову йому на груди.

Хлопець трохи заскоївся та поклав свою руку мені на голову, обіймаючи мене. Я вдихнула улюблений запах його парфумів і посміхнулася. Навіщо мені якийсь Джозеф, якщо у мене є цей прекрасний хлопець до якого я небайдужа?

- Гаразд, вибач. Я засумнівався у тобі. Мені тепер так соромно! - прошепотів Скотт. - Адже я не довіряв тобі. Вибач мене.

- Нічого страшного. Ми тільки вчимося довіряти один одному і я впевнена, що у нас усе вийде. - я поглянула у його очі.

Як же прекрасно, просто стояти та насолоджуватися ось такими милими моментами, де навіть не потрібні слова. Лише погляд, дотики, відчуття...Хочеться зануритися з ними з головою та не винурювати.

- Ходімо пошукаємо інших. - Перскотт міцніше взяв мене за руку і ми попрямували на пошуки наших друзів.

Я з цікавістю озиралася по сторонах, намагаючись знайти своїх друзів та заодно розглянути краще приміщення. Зараз сюди прийшло в два рази більше людей, аніж було на початку. Всі хотіли зіграти, але столів було лише п'ятнадцять. Бар був заповнений людьми, які хотіли випити або просто, які не хотіли грати чи банально не вміли. Пригледівшись, я побачила Марину біля бару.

- Стій, там Марина! - я вказала головою на самотню дівчину, яка сиділа за барною стійкою та щось пила.

- Йди до неї, а я по інших. Будемо вже йти, бо година доволі пізна. - Перскотт поцілував мене і лише тоді ми розійшлися.

Я швидко пішла до Марини, яка вже явно була п'яна. Вона намагалася залицятися до бармена, який лише стривожено оглядувався на дівчину.

- Привіт, Марино, це я - Роза. - я стала навпроти дівчини та сфокусувала її погляд на собі.

Вона не одразу впізнала мене, схоже алкоголь сильно затуманив їй розум. Скільки ж вона випила?

- А-а-а Розка! - згадала дівчина. Я проігнорувала те, як вона назвала мене.

- Чого ти тут п'єш одна? - спокійно запитала.

Бідний бармен аж видихнув, коли побачив, що від нього відяепилися. Все ж складна в низ робота і трохи небезпечна.

- Чого? Запитай у Макара! Він ходить тут лише з цією співачкою недоробленою. Посміхається їй! Жартує з нею! Чорт навіть не помітили, як я пішла, розумієш? - Марина сумно поглянула на мене, а потім перевела погляд на бармена. - Повтори! - сказала вона йому.

- Ні, досить. - зупинила її я та похитала головою.

- Він мені серце розбив! - продовжила скаржитися Марина. - Я думала, що у нас все буде серйозно, що ми будемо парою, але з'явилася ця співачка і давай крутитися поруч з моїм майбутнім хлопцем! - у дівчини покотилися сльози.

Мені стало її дуже шкода, тому я пригорнула до себе. Прощай сукня, але подрузі допомогти треба, особливо у таку годину.

- Тихо, все буде добре. - повторювала я, намагаючись заспокоїти бідну дівчину.

- Він навіть уваги не звертав на мене, просто ігнорував, розумієш? Я й так, і так намагалася до нього підійти, але коли поруч Лілія, то він дивиться тільки на неї. Ну от, що в ній такого? Що? Те, що вона блондинка? Ну то волосся я перефарбую, не проблема! - почала перечислювати вона. - Те, що вона співає? Окей, я теж заспіваю, якщо потрібно! Що в ній такого?

Я просто повчала, погладжуючи її по голові. Нехай виговоритися, це корисно. Особливо, коли серце болить і ти вже не можеш це все тримати в собі.

Через декілька хвилин прийшов Перскотт з Кирилом. Другий, коли побачив стан своєї сестри, швидко підбіг до неї та обійняв її. Я ж відійшла, аби не заважати.

- У тебе тут на сукні туш. - прошепотів мені Скотт та вказав на ту ділянку, яка була в косметиці Марини.

- Ох, вона плакала. - пояснила я. - Каже, що Макар не помічає її, що він постійно з Лілею, а її видвигає на другий план.

- Тоді ясно. - кивнув Перскотт та зняв піджак. - Ось тримай, одягни.

- Навіщо? - нахмурилася я, але піджак взяла.

Одразу щойно накинула його собі на плечі стало тепло та й пляма з косметики закрилася.

- На вулиці холодно, а я не хочу, аби ти замерзла. - відповів мій хлопець.

Я з посмішкою подивилася на нього. Як же мені пощастило з ним! Хай би що він міг витворити, але мені пощастило. Я поцілувала його з усією ніжністю на яку буда здатна.

- До речі, ми так і не знайшли Макара та Лілію. - згадала я.

- Я дзвонив до хлопця. Він сказав, що вони з нею прогулюються містом. - розповів Скотт.

- Оу, невже хтось закохується? - посміхнулася я. - Я знаю Макара все життя і він казав, що взагалі не планує серйозних стосунки до того моменту, поки не влаштуються на хорошу роботу. А тут все пішло інакше, адже коли ти закохаєшся он можна передбачити.

Одразу згадала себе. Адже я не хотіла взагалі стосунків з хлопцями, тому що вважала, що мене ніхто не покохає, дізнавшись краще мій характер, та й я не була готова. Проте, кохання різко увірвалося в моє життя та сильно засіла в моєму серці.

- Який же я щасливий, що маю тебе. - посміхнувся мій хлопець та ніжно поцілував мене.

Поки ми ось так мило говорили, Кирило якось зміг вмовити Марину піти до готелю. Дівчина ледве трималися на ногах, тому брат допомагав їй іти.

- Ходімо швидше, бо вона ось-ось засне. - промовив він, підійшовши до нас.

Ми одразу кивнули. Перскотт взяв Марину з іншого боку і вони допомогали їй іти. Я ж просто йшла поруч.

- Де ти був, до речі? - поцікавилася я у Кирила. - Після нашої спільної гри ти зник. - додала.

Хлопець подивився на мене та посміхнуся.

- Побачив одну гарну дівчину і вирішив зіграти з нею у рулетку. Що ж, вона перемогла! Проте, ми познайомилися і я навіть взяв у неї сторінку в Інстаграм. - похвалився Кирило.

- Гарна? - запитав Перскотт.

- Ще й яка! - замріяно відповів хлопець та подивився на небо.

Ми швидко дійшли до готеля, а там вже розійшлися по своїм номерам. Щойно я зайшла в номер, то одразу зняла ці підбори. Закотила очі від кайфу. Як же важко ходити на цих підборах! Вони то гарні, але тобі незручні!

- Фух, сьогодні ми багато ходили. - втомлено промовила я. Щойно зайшла в свою кімнату, одразу впала на ліжко.

Глянула на годинник. Ого! Друга ночі. Ми так довго там були!

Я швидко переодягнулася у нічні шорти та футболку. Сон так сильно накрив мене, що я одразу заснула.

***

Зранку я прокинулася від того, що хтось проводив рукою по моєму тілу. Відкрила очі і побачила перед собою усміхненого Перскотта.

- Доброго ранку. - посміхнулася я. - Це прекрасний сон?

- Ні. Реальність. - хлопець поцілував мене.

- Тепер вірю. - я кивнула та притиснулася міцніше до нього.

- Ти вчора так швидко заснула, що я просто ліг поруч, бо не міг але заснути сам. Не вистачало тебе поруч.

- Справді? - солодко промовила я та провела нігтем по його руці.

- Ще й як.

Ми ще полежали в ліжку, а потім вирішили йти на сніданок. Я взяла телефон і побачила пропущений дзвінок від...чорт, свого колишнього! Що йому в біса треба знову? Злість закрила мене, особливо, коли я побачила повідомлення від нього. Він написав: «Доброго ранку, золотце! Так сумую за тобою. Хочу скоріше побачити. Але лишилося лише декілька днів, поки ти повернешся до України, де я чекатиму на тебе». Невже він досі сидить в Україні і чекає? Адже він живе в Італії. Що йому потрібно взагалі від мене? Наші шляхи розійшлися ще чотири роки тому.