Розалія

Тьмяне світло, розслабляюча музика, яка лунала з кафе поруч, його погляд...Все це чомусь здавалося мені таким особливим...таким інтимним та незабутнім...

- Розо... - голос з легкою хрипотою збивав з думок і намагався пробитися у мою підсвідомість, яка зараз належала лише його погляду та моєму серцю, яка скаженіло билося об ребра.

Я справді намагалася оговтатися та прийти в себе, але не могла. Чомусь Перскотт почав так дивно впливати на мене...Не подобається мені все це.

- Розалія, нам час іти... - почула серйозний голос хлопця і, нарешті, прийшла в себе.

- Що? А, так, ходімо.

Він відпустив мою руку і ми попрямували до ресторану, який знаходився зовсім недалеко. Я все ще перебувала в злості на себе та нерозумінні, адже щось змогло «вибити мене з колії» на деякий час.

- Одразу попереджаю, що американці нічого не соромляться. Вони люблять гучну музика та веселі вечори. - раптом промовив Скотт та серйозно глянув на мене. - Все добре?

«Ні, все не добре. Шт між нами, чорт візьми?» - хотіла б запитати я, але стрималася, тому що зараз не підходящий момент.

- Так, так. - кивнула. - Я вже встигла трохи зголодніти. - додала, коли ми повернули за будинок і я побачила перед собою фіолетові двері, які виділялися на фоні сірої будівлі.

- Тут смачно готують, тому можеш бути певна, що голодною ти не вийдеш. 

Як виявилося, то ми і прямували до тих фіолетових дверей. Скотт відкрив дверцята та пропустив мене першою. Я ніяково посміхнулася і увійшла. Всередині буда атмосфера веселощів, але разом з цим якогось спокою. На весь ресторан грало фортепіано, я повернула голову на ліво і помітила, що за ним хтось сидів. Чоловік так майстерно грав, що я мимоволі заслухалася.

- Ходімо, нам он туди. - Перскотт показав рукою на столик поруч з цим фортепіано, де вже сиділи Кирило, Макар і Марина.

Ми попрямували до них. Я сіла поруч з Макаром, а Перскотт біля мене.

- Привіт. - привіталася я та обережно поклала свою сумочку собі на коліна.

- Розо, виглядаєш неймовірно. - сказав мені Кирило та підійшов до мене. - Поки наше замовлення готують, ти не проти потанцювати?

Я здивовано глянула на нього і швидко кинула погляд на американця, він міцно стиснув щелепу і відвів погляд.

- Ну, давай. - знизила плечима та взяла Кирила за руку.

Ми підійшли в центр, ще вже танцювало декілька пар та стали поруч. Я поклала руку хлопцеві на плече, а одну він тримав. Натомість Кирило обережно поклав руку мені на талію. Він посміхався так щиро, що я сама мимоволі легенько всміхнулася.

- Тобі подобається тут? - ми почали танцювати під ритм музики. Повільний танець, загалом.

- В ЛА? - уточнила. Хлопець кивнув. - Так, тут добре. Ми лише день тут, а я вже не хочу їхати в Україну. - зізналася.

Кирило посміхнувся ширше та міцніше стиснув мою талію. Мені це не сподобалося, але я нічого йому не сказала. Можливо, то він випадково? Коли ми танцювали, я іноді кидала погляди на Перскотта, який постійно дивився на мене з Кирилом. Ох... воліла б я зараз танцювати з тобою, Скотт...Що?! Стоп, ні!

- О, наше замовлення. Пішли?

Я кивнула і ми попрямували до нашого столика. Кирило допоміг мені сісти, а потім сам сів за своє місце. Я коротко кинула погляд на американця, а потім поглянула на стіл, аби оцінити те, що сьогодні замовили наші друзі.

- Ми взяли всього по-троху. Знався Америки з нами не було, тому як кажуть «не кидайте тапки». - пояснила Марина та дзвінко засміялася. Макар підтримав її, а всі інші посміхнулися.

Я взяла собі картоплі фрі, якогось салату та стейк. Все це мені найбільше сподобалося за цим столом.

- Давайте я налью вина? - запропонував Перскотт.

- Так, давай. - відповів йому Макар.

Скотт встав та почав усім по черзі наливати алкоголь. Я буда остання, якій він наливав. Коли хлопець вже налив мені, я поклала руку на стакан, аби забрати його і в цей момент американця схоже хотів віддати мені напій і так вийшло, що поклав свою руку поверх моєї. Електричний струм пройшовся по мені від його дотику. Я підійняла погляд на Перскотта, а він лише посміхнувся і прибрав руку.

- Вибач, не хотів. - тихо промовив та сів.

Дивлячись на його посмішку, я розуміла, що він спеціально це зробив. Але який сенс? Для чого?

- Любі гості! - раптом почули мм голос з мікрофона. Всі обернулися на сцену, куди вийшов чоловік, який пару хвилин тому грав на фортепіано. - Раді вас усіх бачити! Сьогодні для нас виступить зірка нашого ресторану, талановита Лілія! Прошу всіх послухати.

На сцену вийшла дівчина, яка повністю відповідала своєму імені. Лілія - є така біла квітка, найніжніша поміж з усіх. Так і була дівчина. Біля сукня до підлоги, волосся обережно заплетене у колосок, посмішка, така ніжна та привітна. Від дівчини віяло лише всім хорошим. Вона взяла до рук мікрофон, а чоловік сів за фортепіано та почав грати.

Долинув голос дівчини, такий ніжний та гарний. Я справді не могла відвести погляду від дівчини. Видно, що вона дуже талановита. Але мене здивувало не це, а те, що вона співала нашу українську пісню українською мовою. Ідеальною українською мовою.

«Як тобі сказати? –
Без тебе не можу спати.
І місяць по кімнаті,
Розкинув сатин.
Очі тобі зав’яжу
І серце своє покажу,
Тобі про все розкажу
З настільних картин.

Тримай мене міцно
Одною рукою,
Так сильно і ніжно
Вбивай мене...
Віддай мені муку
Своїми руками,
Моїми губами лікуй,
Лікуй себе...»
©«Тримай» - Христина Соловій.

Весь зал почав аплодувати і ми також.

- Ви чули як гарно вона співає? Це було щось. - одразу сказала я.

- Вона неймовірна. - прошепотів Макар та не відводив погляд від Лілії. Я подивилася на Марину, якій це не дуже подобалося.

- Але ви помітили, що вона співає українською? Тут, в Америці! - висловив мої думки Скотт.

Я одразу обернулася до нього.

- Ти читаєш мої думки. Щойно хотіла це сказати. - ніяково посміхнулася, а він лише знизив плечима.

Я помітила, що дівчина говорить з кимось з залу, тому мені стало цікаво з нею поспілкуватися.

- Я зараз. - сказала усім та попрямувала до Лілії.

Стала поруч та чекала, поки вона завершить свою розмову з іншим чоловіком. Коли той нарешті пішов, дівчина обернулася до мене з привітною посмішкою.

- Hi, what's app?Did you want something? - (переклад з англ. - Привіт, як справи? Ви щось хотіли?) - одразу звернулася до мене вона.

Я помітила, що вона добре розмовляє як англійською, так і українською. Але все ж мені здається, що вона українка. Інтуїція.

- Привіт. Ви ж знаєте українську, так? - одразу поцікавилася я.

- О так, я українка за національністю. - посміхнулася дівчина.

Хах, інтуїція мене не підвела.

- Я теж. Ви просто неймовірно співали, от чесно.

- Дуже дякую. - сором'язливо відповіла вона. - Можна на «ти», якщо Ви не проти.

- Я лише за. - кивнула. - А як ти опинилася тут, якщо ти з України? - поцікавилася.

- О, та все просто. - дівчина обережно заклала пасмо волосся за вухо. - Я прилетіла сюди, аби навчатися тут. Проте, потім щось пішло не так і мене помітив директор цього закладу, коли я просто співала на вулиці, бо тоді дув наче якийсь конкурс, типу хто краще співає, щось таке. Отак я і опинилася тут і живу у Лос-Анджелесі більше трьох років.

- Класно. Якщо ти працюєш і кайфуєш від своєї роботи, то це ж так круто.

- Так, я ніскільки не шкодую, що тоді погодилася працювати тут.

Я подивилася на наш столик, всі спостерігали за нами. Я очима запитала чи можна запросити Лілю до нас за стіл і коли помітила, що Перскотт кивнув, то одразу зносу подивилася на блондинку.

- Ти не хочеш посидіти з нами за столом? - запропонувала я та стала чекати відповіді.

- Неочікувано, але я не проти. - знизила плечима вона.

- Супер! Тоді ходімо!

Ми попрямували до нашого столика. Перскотт поставив ще один стілець між Макаром та мною. Лілія сором'язливо сіла на нього.

- Привіт всім. - привіталася вона першою.

- Боже, Ліля, ти неймовірно співала. - одразу почав Макар. - Це дуло щось, справді.

- Дуже дякую. - відповіла вона. - Я завжди любила співати та ніколи раніше не займалася співом професійно, до цього закладу.

- Будеш вина? - запитав Перскотт.

- Якщо тільки трішки.

Американець налив стакан вина для дівчини. Та кивнула йому.

- І на кого ти вчилася раніше? - поцікавилася я.

- На економіста. - здивувалася мене Ліля. Я здивовано глянула на неї. - Так, так, знаю дивно, але тоді я думала, що економіка - то моє, плюс батьки мене відправили туди, але тепер я спекалася від них і вони навіть не знають, що я вже рік закинула навчання і працюю в ресторані співачкою.

- Не думала, що ти така бунтарка. - зізналася я. - Але ти правильно зробила, що закинула те навчання, якщо воно тобі не подобалося.

- Ти справді так думаєш? - раптом запитала Ліля.

- Ну так. - знизила плечима.

- Нарешті хоч хтось так думає! - голосно сказала Ліля та полегшено зітхнула. А я лише вигнула брову. - Всі мої колишні подруги казали, що краще б я продовжила навчатися, а не співала за копійки. Та вони навіть не знаю, що тут виплачують далеко не копійки! І мені подобається співати набагато більше, аніж вичисляти постійно якісь відсотки від певних сум. - вона закотила очі. - Як згадую те навчання, аж страшно стає.

Весь вечір дівчина просиділа з нами і ми чудово провели залишок часу. Вже під кінець, коли ми почали розходитися, Ліля дала мені свій профіль в Інстаграм, аби ми могли ще колись поспілкуватися.

- Радий був знайомству. - посміхнувся Перскотт та обійняв Лілію.

- Я теж. Заходьте ще!

- Обов'язково! - відповів їй Макар та поцілував її руку.

Коли ми попрощалися і попрямували до готелю, я стала поруч з Мариною і захотіла з нею поговорити, бо весь вечір, після того як з'явилася Ліля, вона не зробила ні слова.

- Щось трапилося? Ти нічого не говорила за столом. - сказала я тихо, аби почула лише Марина.

- Ти бачила як Макар дивився на цю дівку? Він очей не відводив від неї! Та всі! Всі ви були одержимі нею! - раптом голосно почала говорити Марина, що всі хлопці зупинилися та обернулися до неї.

- Лілія хороша дівчина. - заступилася я.

Вона справді мері сподобалася. Це дивно для мене, адже я ніколи не вміла так швидко знаходити з кимось спільну мову.

- От бачиш! Навіть ти так думаєш! - продовжувала кричати Марина. Деякі перехожі здивовано озиралися на неї.

- Марина, заспокойся, на нас вже люди косо дивляться. - тихо сказала я та спробувала підійти до дівчини, але вона лише відійшла подалі.

- Чим та блондинка така класна? Чим?! - крикнула. - От ти, Макар, скажи мені.

Хлопець лише знизив плечима.

- Ну вона гарна, чудово співає, з нею було цікаво спілкуватися...

- Та ти що?! Настільки цікаво, що ти навіть не звертав увагу на те, що тобі казала я! Невже вона краще за мене? Краще?!

- Марино... - почав Кирило, але сестра його перебила.

- Я не з тобою говорю, а з Макаром.

- Заспокойся, ходімо в готель, ти приймеш ванну і все буде добре. - хлопець підійшов до дівчини, але вона відійшла від нього.

- Ні, йди до своєї Лілії.

Марина глянула на нас всіх по черзі, а потім попрямувала до готелю дуже швидко. Ми вирішили не наздоганяти її.

- Їй потрібен час подумати. - сказала я. Всі погодилися.

Що це було? Ревнощі? Схоже Марина дуже ревнива, навіть занадто. Що такого, що ми просто захотіли завести знайомства тут, у ЛА, це ж добре! Ми не збиралися забути Марину чи щось таке. Ми просто спілкувалися з Лілією. Для мене було незрозуміло, чому вона так сильно приревнувала. Але це не моє діло. Тому я можу лише спостерігати.

Раптом я відчула, що хтось торкнувся моєї руки. Швидко глянула і як виявилося це був Перскотт. Він взяв мене за руку, поки Кирило і Макар йшли попереду.

- Не звертай уваги. Ми нічого поганого не зробили. Це ревнощі. - знизив плечима Скотт. - Вона одумається і завтра вибачиться ще перед нами.

- Сподіваюся вона забуде ці свої тупі ревнощі. - закотила очі.

Хлопець кивнув і відпустив мою руку. Вмить стало сумно, але я не показала цього, а пішла далі з гордо піднятою головою.