Розалія

Вечір п'ятниці...

Сьогодні ми йдемо грати в покер. Тренування в середу пройшло чудово, мені сподобалося грати. Лише у Кирила трохи погано виходило, але під кінець він вже навчився. Мені так взагалі дуже сподобалося, до того ж в мене одразу вийшло перемогти. Проте, грати проти друзів - це одне, а проти справжніх гравців - інше, значно тяжче.

- Ти готова? - запитав мене Перскотт.

Я стояла перед шафою і дивилася на сукню, яку купила вчора. Мій хлопець підійшов до мене та обійняв ззаду. Я міцніше притиснулася до нього.

- Залишилося лише одягнутися та зібратися з силами. - відповіла я.

Всередині в мені було хвилювання. Так завжди перед тим, як я йду на такі важливі події у своє у житті. Адже це дуже моя перша справжня гра в покер.

- Не переживай, ти чудово грала в середу, тому і сьогодні все вдасться. - хлопець поцілував мене в щічку. - Я теж пішов переодягатися.

- Гаразд.

Беру свою чорну приталену сукню до підлоги з легкими блискітками та чорні лакові підбори. Одягаю це і дивлюся в дзеркало. Який макіяж зробити? Який макіяж взагалі роблять, коли йдуть грати в азартні ігри? Вирішую підвести губи бордовою помадою, стрілки, туш та й все. Волосся заплітаю в високу пишну гулю. Супер. Елегантно і якраз для покеру (сподіваюся). Беру маленьку сумочку бордову та виходжу зі своєї кімнати. Перскотт вже зустрічає мене і я з посмішкою дивлюся на його чорний костюм з голубою сорочкою.

- Тобі пасує. - підмітила я, хлопець взяв мене за руку і ми вийшли з номеру, зачинивши його.

- З тобою не зрівняти. Ти сьогодні просто ідеальна, боюся, що не витримаю і накинувся на тебе просто зараз. - промовив він тихо, він чого мурашки побігли тілом.

- Можеш не стримуватися... - я спеціально поцілувала його, а потім відвернулася з посмішкою.

- Не кажи такого, бо я реально не витримаю. - хлопець дивиться на мене таким  сяючими очима, а я лише знизую плечима.

- Доведеться витримати.

Люблю знущатися над ним ось так. Ми виходимо з готелю і чекаємо на інших. Легкий вітерець приємно обдуває нам обличчя. Сонце вже починає по-трозу сідати за обрій і якраз в цей момент прокидається Мафія. Хах.

- Ну, де ж вони? - нетерпляче запитую я та поглядаю на екран телефону, аби дивитися скільки годин. - Через п'ятнадцять хвилин відкриття!

- Ми встигнемо, не хвилюйся.

- Звісно! Якщо вони не прийдуть через п'ятнадцять хвилин тільки сюди! - роздратовано закочую очі.

- Розо, чого ти так переживаєш? - запитує Скотт та обережно кладе руку мені на талію.

- Не знаю...хочу втерти носа тим мафіозам. - пояснила я. - Але ж грати я навчилася лише два дні тому.

- І? Цього достатньо. Якщо в тобі є хист до ігор, то і даного дня буде досить.

Я посміхаюся. Так приємно, що він заспокоює мене, не кричить, а поводиться як справжній чоловік мрії. Я поцілувала його і в цей поцілунок намагалася вкласти всю любов і вдячність за те, що він зараз зі мною.

- Агов, солодка пара, ми йдемо? - почиди позаду себе голос та різко обернулися.

Макар, Кирило та Марина стояли і дивилися на нас. Всі були так гарно вдягнені. Але Марина чомусь одягнула дуже коротку сукню червоного кольору. Проте, Перскотт нам казав, який одяг найкраще підходить для таких закладів, щоб тебе там поважали лише з зовнішнього вигляду.

- Ми вас вже давно чекаємо! - сказала я.

- Давайте вже йти, бо часу обмаль. - втрутився Кирило.

Всі кивнули і ми попрямували за моїм хлопцем, який вів нас до цього закладу. Я дістала телефон та написала смс Лілії, де запитала, коли вона буде на місці. Дівчина відповіла, що через дві хвилини вже буде.

- Лілія буде на місці через дві хвилини. - повідомила я Перскотту, який ішов поруч зі мною, тримаючи мене за руку.

- Добре. Ми якраз за п'ять хвилин дійдемо.

І справді, через п'ять хвилин ми вже дійшли до чорних масивних дверей, де на нас чекала Лілія. Я одразу обійняла її та привіталася з нею. Хлопці теж привіталися, а Марина стала осторонь.

- Привіт, ти ж Марина? Ми мало спілкувалися минулого разу. - Лілія перша підійшла до неї та намагалася розговорити дівчину.

- І знаєш, то було добре, що ми мало спілкувалися. - роздратовано відповіла їй Марина та пройшла повз неї, вона зайшла перша в заклад.

- Ти вибач її, вона просто приревнувала тебе тоді до Макара. - пояснила я дівчині, коли ми заходили всередину.

- Справді? - здивувалася блондинка.

- Ага, вона дуже ревнива.

Всередині царювала така класна атмосфера. Приглушене світло, навколо майже темно, стоять столи, багато столів, де сидять люди (хоча заклад щойно відчинився) і вже крають у азартні ігри. Бар, де бармен наливає якомусь чоловікові напій. Повно народу, які просто спостерігають за грою та обговорюють її.

- Ставки! - почула я голос від найближчого столика.

- Сто тисяч доларів! - відповів якийсь чоловік.

Боже, тут що грають якісь міліонери? Від таких цифр і страшно стало. Я вирішила піти на бар, поки всі ходили та дивилися за грою.

- Червоне вино, будь ласка. - попросила я.

Потрібно трохи випити для того, аби набратися сміливості. Мені здається ні одна твереза людина не буде грати в такі ігри на такі гроші свідомо.

- Прошу. - бармен поставив переді мною бокал вина, я простягнула гроші та надпила напій.

Алкоголь легенько запершів у горлі. Я вже почала відчувати прилив сміливості.

- Чого це ти тут п'єш одна? - поруч сіла Лілія. - Мені теж бокал червоного вина! - попросила вона у бармена, той кивнув.

- Вирішила набратися сміливості. - відповіла я, відпивши.

- Ти ж вмієш грати?

- Звісно! Проте, не впевнена, що тягну на такий рівень як всі інші тут присутні. - зізналася я, опустивши погляд.

- Агов! Не бійся! Не всі тут вміють грати. Одним допомагає шахрайство, іншим - удача, звісно, є ті, хто вправно грають. - пояснила Лілія, уважно оглядаючи зал. - Он, глянь на тринадцятий столик. - я простежила за її поглядом і побачила людей, які схоже грали в покер. - Он той чоловік у синьому костюмі, бачиш? - я кивнула. - Він щойно сховав переможну карту собі під рукав піджака. Ось так і грають.

- Не думала, що так необережно можна шахрувати. - я відвела погляд від того столику і подивилася на блондинку.

- Тут все буває.

Ми ще трохи посиділи, поговорили, а потім нам покликали хлопці. Вони зайняли столик і запрошували нас зіграти. Я погодилася. Сіла поруч зі своїм хлопцем, з іншого боку опинилася Марина. До нас одразу підходить ведучий, гарний хлопець з колодою карт у руках.

- Вітаю у нашому клубі. - привітався ввічливо він та оглянув кожного з присутніх. - Давайте почнемо гру. Робимо ставки!

- Пропоную десять тисяч, для розігріву. - запропонував Кирило.

Від цієї суми мені стає не по собі. Всі ми тут дружимо, це так, але така сума...не хочеться втратити її.

- Всі згодні? - запитав ведучий та оглянув нас. - Тоді початкова ставка десять тисяч, гра розпочинається!

Так, як ми вже всі грали (окрім Лілії, але ця дівчина грала прям занадто вправно), я більш-менш знала, хто на що здатен і стратегії кожного теж. А вони мої - ні, бо у кожній грі я йшла за новою тактикою, аби вони не знали, як схитрувати. У півфінал, так би мовити, вийшли я, Лілія і Перскотт. Ми втрьох довго грали, аж поки не вийшла Лілія, яка здалася.

- Для чого ти здаєшся? - не зрозуміла я.

- Все одно у наступному раунді я програю, тому краще вийду зараз. - пояснила вона.

- Ти так впевнена?

- Так, я бачу свій розклад карт, тому знаю це. - Лілія знищила плечима. - А от ти маєш перемогти.

- Постараюся. - я посміхнулася і перевела погляд на Перскотта повним рішучості.

- Готові розпочинати новий раунд? - запитав ведучий.

- Ще й як. - впевнено промовила я.

- Готові. - посміхнувся мій хлопець.

Розпочався фінальний раунд, я з усіх сил старалася перемогти, аби втерти носа Перскотту. Гроші мені були абсолютно не важливі саме у перемозі, а от перемогти хлопці, аби потім вихвалятися цим перед ним - та-ак, оце була головна ціль сьогоднішнього вечору.

Перскотт поклав свої карти та задоволень посміхнувся,думаючи, що він переможець, бо в мене не може бути карт краще. Та моя посмішка показує йому, що все навпаки.

- Ваш хід. - звернувся до мене ведучий.

Я з гордо піднятою головою поклала свої карти. Бачили б ви вираз обличчя Перскотта, це щось, адже я перемогла.

- Але як? - мій хлопець здивовано переводив погляд то на карти, то на мене.

- А ось так. - я знизила плечима.

Перскотт замість того, аби засмучуватися, поцілував мене та щиро посміхнувся.

- Ти така молодець. - він ще раз поцілував мене. - Пишаюся тобою.

- Ні, почекай, ще зарано. - загадково промовила я. - Пишатимешся мною трохи пізніше.

- Тобто? - хлопець нерозуміючи вигнув брову.

- Я хочу приєднатися та зіграти з отим столиком десятим. - показала я.

Річ у тім, що там якраз збиралися зовсім незнайомі люди, аби зіграти в покер. Мені хотілося спробувати зіграти з кимось новим, сильнішим та більш професіональним у цьому ділі.

- Ти впевнена? - здивувався Перскотт.

- Ще й як.

Я встала та попрямувала до того столику. Перскотт наздогнав мене та йшов поруч, я впевнено дивилася на вільне місце за столом і коли підійшла, сіла на нього. Мій хлопець став позаду мене та поклав руки мені на плечі у знак підтримки. Я буда дуже вдячна йому за це, адже його підтримка була головною для мене, вона додавала мені впевненості у собі.

- Дівчино, Ви точно хочете зіграти з нами? - скептично запитав якийсь чоловік навпроти мене, насміхаючись наді мною.

- Не хвилюйтеся Ви так, я не буду грати в повну силу. Піддамся трохи. - впевнено промовила я та підморгнула йому.

- От стерва! - прошепотів цей чоловік.

Він мене вже починав дратувати, хоча я його зовсім не знала. Огледілася по сторонах, аби оцінити присутніх. Поруч сидів якийсь чоловік років п'ятдесяти, з іншого боку - хлопець такого ж приблизно віку, як і я. Він був блондином, напевно хлопець зрозумів, що я дивлюся на нього, бо різко обернувся та посміхнувся мені.

- Класно Ви його опустили. - промовив він мені. - Не кожна дівчина готова взагалі щось сказати йому. Та, що там дівчина, навіть деякі чоловіки! - його голос з легкою хрипотою був спокійним та впевненим.

Він легенько посміхнувся мені, я теж посміхнулася у відповідь.

- Чесно зізнатися, я навіть не знаю, хто він. - сказала я.

- Справді? - щиро здивувався молодий чоловік. - Це один з кращих кравців у покері в Лос-Анджелесі. - говорив він чистою англійською.

- Ок, оце я столик вибрала.

- Не хвилюйтеся, я впевнений, що Ви його ще й переможете. - юнак підморгув мені, а я щиро засміялася.

Відчула, як Перскотт сильніше натиснув мені руками на плечі, я обернулася до нього.

- Щось сталося? - запитала.

- Чого це ти так мило бесідуєш з цим хлопцем? - трохи з роздратуванням запитав він у відповідь.

Не думала, що звичайна розмова може викликати в нього ревнощі.

- Я просто поговорила з ним. - знищила плечима. - Не ревнуй, ти так. А то будеш схожий на Марину.

- Я й не ревную. - закотив очі Скотт.

- Любі джентльмени, - до нас підійшов ведучий, коли він помітив за столиком ще й мене, то додав: - Ой пробачте, любі джентельмени та дама. - посміхнувся мені це й хлопець.

Це вже був не той ведучий, який вів гру мою передню гру. Цей хлопець був старше, вище та мав більш мускулисте тіло.

- Розпочнемо гру!