Ти була рікою
Саша Гаврилюк
Ти була рікою, Я свідок, бо біля витоків стояв, Всі твої шляхи пройшов з тобою, А зараз ти забула навіть моє ім'я. Мені не прикро, не шкода, Мені болить? Хіба що може трохи, Та лише за тебе, бо твоя вода Стала брудною, перетворилася в болото й поросла мохом. Лише жаби та в'юни, Ніякої поважної риби, Бачиш людей, кажеш, що це вони У всьому винні, вони це все зробили. Хто правий, хто ні - не знаю, Я - не суддя для душ людських, Єдине, що болота завжди оминають, Шкода, що я оминути його не встиг... Я повірив у той струмок, Який тік десь там, у гущавині лісу, Думав, що вирішиться все само, Що на воді виростуть квіти, як у Китаї плантації рису. Та вийшло все зовсім не так: Ні квітів, ні струмка, нічого взагалі, Так у житті виходить, що тонемо в океанах і морях, Та вибиратися вже доводиться з боліт...
2023-09-09 21:28:02
2
0
Інші вірші поета
Промова воїна Вона глибше ніж я думав Заковані День 3
Інші поети
Elana
@Elana
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1672
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11395