Саша Гаврилюк
@Sasha_Havriliuk_
Не можу багато сказати про себе, адже я не знаю, яким буду завтра і чи взагалі воно буде..
Вірші Всі
Обстріл 8 липня, дитяча лікарня...
Небо покрилося вогнями Й в цей момент, коли я не знаю Скільки залишилось жити мені Я хочу вибачитись перед усіма й пробачити все й усім. Звісно крім ворогів, Які до цього призвели, Й усіх хто хотів Забрати чи зламати те, що кожен із нас любив... І так, я люблю це небо, Завжди щасливо тягну руки догори, Та зараз дивитися на нього не треба, Бо воно так болісно горить. Дощ слізьми капає на плечі, Сажа осідає з краплями на лице, Ми всі в цьому винні... Не винна ж лише малеча, Яка не обирала все це. Їй день - це свято, Радощі у простих речах, Спочатку вона дізнається про діагноз, смерть тата, Зараз бачить, як виносять тіло російськомовного "главврача". Як до цього могло дійти? Чи ж глузд ми втратили зовсім? Хто б хотів, щоб його дитинство було таким? Брудні руки, обличчя в крові й ноги босі... Світе, ти, мабуть, осліп тотально, Й голову розбив об товсті мури, Поки ваші діти тихо сплять у спальні, То наші отримують медичну допомогу й крапельниці на бардюрах. Ненависть, жаль і почуття... просто жах, Убиває розуміння, що нічого не вдію, Але я знаю точно, що майбутньому в бліндажах Будуть всі ці фото, як мотивація, коли забиратимемо Крим, Донбас чи Авдіївку. Це вже з пам'яті не стерти, Кожен з нас цим вже по горло ситий, Хороший москаль - мертвий москаль... Можемо й доведеться повторити... Горітимуть очі, прозорі й скляні, Коли розплата прийде, Народ мій є, повірте мені, І дух його ще не вмер. Все буде, я точно знаю буде, Варто це збагнути, Будуть всі разом збиратися люди Й дивитися на небо, на салюти. Слізно, болісно та люто... Десь так зараз всередині мене, І як у пісні було: " Не дай нам Бог забути, Про цей липневий день". Що таке межа? Вам цього не знати точно, "Ваші, ще будуть нових рожать" Ми ж їх складатимемо біля обочин. Без краплі жалю й руку не смикне, Витиратиму руки від вашої крові об ваш стяг... 8 число, липень, Близько 12 години дня...
2
0
82
Прийшли страшні часи, правда
Прийшли страшні часи, правда, Страшно навіть від думки, Що ти можеш не прокинутись завтра, А в кишені немає нічого окрім "на дорогу" й жувальної гумки... Соромно стає за те, Що допустили всі ці події, Падають фортеці: Бахмут, Авдіївка, Тільки долар росте... У наш час не знаєш, що добре, А хто за твоєю спиною щось утне, Спочатку серце було хоробрим, Зараз же ж крижане. Куди нам всім податься? Який вагон? Котрий запряжений віз? Щоб покинути місце, де обіцяний океан щастя, Перетворився на море горя, а потім на річку сліз... Ми стояли горою, За нами степ, ліси й Карпатські гори, Руки в кулак, а не махнути рукою, Коли перемога? Скоро... Для чого мені Греція і Рим? Мені ближче українське в серці і на лицях, Скажуть про Колізей і колони, коли буду вже старим, Та мені достатньо руїн, я її змолоду ще надивився... Немає миру й нема свободи, Таким зараз став світ, Та шляху назад немає, згоден... "Борітеся поборите, Вам бог помагає..." Ідіть... Не крайте душу й долю не коріть, Справа ваша ж бо блага, Прийде час і будемо всі радіти, Отримаємо все, що кожен із нас благав. Дивись, Тарасе, на нас з неба, Як рвімо кайдани й кропімо кров'ю ворогів, Скоро ми всі прийдемо до тебе, Та не зараз... Зараз у нас є ще справи на землі. Землі родючій, неповторній, Чистій, як роса зрання, Ще трохи й дістанеться кожній потворі, Щоб земля залишилась дітям і проханим гостям. Прийде час, серця розтануть, Гудітимуть хрущі, цвісти будуть дівчата й сади, Не буде місця для воєнного стану, Буде тільки місце... Й будуть хороші часи.
3
0
114
У житті кожної людини
У житті людини... Та у всіх людей, Немає чіткого розподілу на хороше й погане, Прийде час, на жаль, точно прийде, Коли хороше буде злим, а зло хорошим стане... Та з людьми так не можна, Чи ж то доводимо до сліз, щоб не було пожеж? До душі не прикладеш подорожник, Розбите серце вже до купи не збереш. Річка розділяє береги, Ніяк не єднає їх, Не думав, що колись будеш таким - З болем пропускаєш те, що раніше викликало сміх. Краще ніякий досвід ніж поганий, Біль в грудях просто скажений, Хоч легше й не стане, Та все одно чомусь вживаємо все, щоб пошкодить печінку й легені. Перекладаємо біль як і відповідальність, Люди слабкі тим, що їх нагородили почуттями, Краще б не стало ще в животі у мами, замість Того, що зараз висвітлюю тремтячими губами. Чи то від болю, ненависті, страху, Чи то вже відчай розум затуманив, Недавно тільки робили ремонт, та проблеми з дахом, Не винні шрами й тим більше рани... Від того ще ніхто не вмер, А от про себе тільки найгірша думка, Раніше всім мотивував, а тепер Сам від відчаю знайти не можу порятунку... Все так умовно, просто жах! Засекречене чотири значним кодом, Мабуть, найбільша жага з усіх людських жаг - Це можливість подолати всі перешкоди. Та не виходить це чомусь, Щось невідоме для мене стоїть на заваді, - Нічого страшного, все буде добре, так... і все в цьому дусі, Я можу навіть усміхнусь при вас, але ніхто не знатиме як все насправді... Отрута кобри... Я вжалений мангуст, Ніби переміг, та наслідки доб'ють мене, Думаю, за настане колись такий момент... Та надіюсь,що серед всіх тарганів у голові залишиться здоровий глузд... Щиро надіюсь, але... Дзуськи...
2
0
152