"Та чого ти так нервуєшся? Це ж всього гра й потрібно робити все в задоволення собі" Біль, піт, старання і все це разом Приносить тільки надцять поразок, Сам від цього в шоці, Розумію, що не буває перемог без емоцій, Так було, так і є досі, Як мене не просять, Які б психологи не працювали, Але я згораю від найменшої іскри, Не знаю чи інакше б стало, Якби я навіть і встиг Змінити вектор своєї роботи, Ходив би як робот, беземоційний, Але сам у себе питаєш тоді "Хто ти?!" Й розумієш, що не можна так постійно... Я з м'яса, а не із сталі, Я не плавлюсь, а горю, Тому заберіть назад слова, які ви сказали, Перестаньте трактувати все як гру... Це не гра й задоволення не може Бути там, де немає прогресу, Все це ніби якесь порожнє, Але чому ж воно закінчується злістю й стресом? От вам і відповідь наочна, Яку видно неозброєним оком, І я знаю, на жаль, точно, Що давно може існування стало спортом, Змаганням чи чимось подібним, Сумніву немає і тут хорошого мало, Адже часто забуваю про рідних, Але згадую їх завжди коли вже майже дійшов до фіналу... Судді дають найвищі бали, Мене вже трусить, емоції взяли верх... Навколо суперники всі впали, Хоча і є дехто, Хто гідний не менше І теж не вважає це грою, Але я їх всіх перевершив, Бо борюся не з ними, а з собою... А в боротьбі з собою немає кінця, Тут немає титулу чи якогось звання, Ти просто сам собі пообіцяв, Що більше ніколи... Та порушуєш цю обіцянку кожного дня. Летять меблі, б'ється скло, Руки вже сині чи десь кровоточать, Не повірите, та це не раз мені допомогло Досягти того, чого хочу... У цьому й абсурд всього, Який я й сам не вивчив достеменно, Таких як я, не носить земля, їх носять ноги, Перемога приємна, але біль нестерпний... Що більше змотивує тебе? Що змусить зцупити зуби й зібратися духом? Подумай, гарно подумай. А тепер, Послухай, просто послухай Як б'ється серце. Скільки ударів у секунду, Очі горять, все тремтить, палає Всередині все, кипить... Іншого такого моменту не буде, Лише ця мить, яку називають... Ні, обзивають емоції, Піднімає тебе на найвищий рівень, Разом з адреналіном, Починаючи від першої бійки з хлопцями, Закінчуючи важливим матчем. І я рідко зустрічав тих, хто не плаче Після жаданої перемоги чи гіркої поразки, Згадай себе відразу... Я не повірю, що життя - це казка Й такого ти не зустрічав, Коли ти падаєш чи піднімаєшся в чиїхось очах, Коли тебе поглинає страх і стає спекотно не від сонця... Хто тебе витягне з цього? Подякуй емоціям, Які зробили нас такими, якими ми ніколи не були, У нормальній свідомості ти б ніколи такого не зробив І сам не віриш, що наважився все ж, Емоціям немає меж... Більше ніколи? Авжеж... Авжеж...