Люди - це зброя...

Ruslan Korzh

Руйнується кість... Дотик на шиї... Руйнується світ, вмирає душа... Ламаються ребра... Наскрізь проходять кістки... Серцю не жити, душі не цвісти .. - Рух на дорозі, в думці – тривога. Шелест хрящів, будування кісток. Навпіл країна... Люди – це зброя... Руку зшивають... Біль не відступить... - Думка швидка... Корінь всихає... Сила у слові... Слово – ніщо, поки вчинки живуть... Життя нам дарує, смерть забирає... Сльози солоні, а правда – гірка... - Очі побачать, мозок сприймає... Лють ніби демон, руйнує живе... Ти залишаєш, інші – крадуть... Очі чорніють... Серце чорніє... Душа залишає на деякий час... - Цінність в тобі, ти розпорядник... Ти їх відкриваєш, інші – калічать... Тут не цінують... Тут обертають на схожих... Тут забирають живе, нагороджують мертвим... ___________________________ Руйнується світ, бо люди – це зброя, рідкісний яд. Руйнуються душі, бо слабкі їх носителі. Стає мало Людей, бо егоїзм популярний. Сьогодні є вибір. Що обереш? 🖤🖤🖤

2020-05-06 19:29:45

10

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Ruslan Korzh

@passionsen спасибо огромное🤗 Всего самого творческого🙃

Відповісти

2020-05-06 20:09:25

1

I N F I N I T Y

Пожалуй выберу добро и щит с копем, думаю поймете;)

Відповісти

2020-05-07 11:44:37

1

Ruslan Korzh

@I N F I N I T Y Супер!😊

Відповісти

2020-05-07 13:28:06

Подобається

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

5208

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

5335