В пам'ять про Н
Як вона гризе мою спину та їсть мій мозок,
Пробач мені рідна за те, що не встиг... Прикро.
Час вміє забирати, – я не звинувачую.
Але, коли забирає – тіло пече, душа виє.
Що собою уявляє смерть? Куди далі потрапляє Душа?
Пекло або ж рай?... Чи, можливо, просто блукання?...
І не розуміння того: "Де?" і "Навіщо?"
Я дуже давно не бачив тебе, і, вже не побачу, нажаль.
Коли була можливість бачити, – заважала відсутність тебе.
Смерть – це не страшно, як на мене,
Але страшно і сумно за тих, хто лишається... Лишається жити без тебе.
І в цьому випадку, мати пережила доньку... Сльоза.
Після цього лишається купа емоцій і безліч думок.
І ось так починається повна свобода Душі, так,
після того останнього видиху, коли Душа залишає тіло.
Саме так починається повне життя тієї, що по ту сторону тіла.
________________________
17.05.2020
7
0