Невідоме
Ruslan Korzh
Остання нитка впала, останній день пішов, Біла кімната і серед неї я. Залізні двері, клітка і труна. Я обростаю павутинням, за гратами душа, Перемагає темрява. Я не існую. Хтось вкрав мій сміх і подарував кайдани. В себе я більш не вірю, в житті байдужість. Думок багато, як людей. Я вірю в свої. __________________ Інший погляд на життя допоможе нам дихати. І не кажи "ні"... Люба, все вийде. Як би погано тобі не було, ще не час залишати. Ти цінний скарб цієї землі, ти її складова. Хапай мене за руку і пішли.
2020-07-15 05:07:40
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Kruhitka Dobro
😁👍 Відчувається натхнення.
Відповісти
2020-07-15 14:12:33
1
Ruslan Korzh
😁😉
Відповісти
2020-07-15 15:02:10
Подобається
Інші вірші поета
Не стало на мапі... Інтимні вірші Нічний гном Людина
Інші поети
Janocska
@Janocska
Схожі вірші
Всі
"Hannah"
Jojo Harl
Why would you bully? Was that okay? Nobody helped me, Get out of the way. And i didn't cry. And i didn't lie. I just looked at you. With a fake smile. You could love me. You really could. But you didn't. You left me alone. And then i cried. And then i lied. I left my world, Without any love. Someone will need you. Someone will shout. Listen to the scream. Help the people live. ♡ Inspired by "13 reasons why" Netflix series.
68
6
15672
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10919