Ніщо про щось

Ruslan Korzh

А ось і останній прошарок кісток, цікаві хрящі. Усі поневічені, різні, міцні, трохи калічені, навіть німі. Доволі цікава структура буття, любов до кісток, Я іноді крикну в нікуди, а звідти повітря ковток. Росою збирає, свічками палає, а тіло живе: Дихає, бігає, тліє та безліч часу краде... Вціліли не просто "аби", а саме для того, щоб жити, Ось тут, прямо зараз, начхати на правила "сірих". Мова тіла, структур, рухів вразливої тіні, Все те, без чого "ніщо" та "ніяк"... Ми просто живі. Натхненні життям, людьми, які з нами, та навіть Природа, яка завжди повз пробігає, живе, надихає. Люблю світ тіней, за деревами світ, Тебе та твою неповторність в цю мить. Ніяк без кохання, життя мовби ад, але не для нас...

2023-08-02 20:26:22

4

0

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4642

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11943