Ніщо про щось
Ruslan Korzh
А ось і останній прошарок кісток, цікаві хрящі. Усі поневічені, різні, міцні, трохи калічені, навіть німі. Доволі цікава структура буття, любов до кісток, Я іноді крикну в нікуди, а звідти повітря ковток. Росою збирає, свічками палає, а тіло живе: Дихає, бігає, тліє та безліч часу краде... Вціліли не просто "аби", а саме для того, щоб жити, Ось тут, прямо зараз, начхати на правила "сірих". Мова тіла, структур, рухів вразливої тіні, Все те, без чого "ніщо" та "ніяк"... Ми просто живі. Натхненні життям, людьми, які з нами, та навіть Природа, яка завжди повз пробігає, живе, надихає. Люблю світ тіней, за деревами світ, Тебе та твою неповторність в цю мить. Ніяк без кохання, життя мовби ад, але не для нас...
2023-08-02 20:26:22
4
0
Інші вірші поета
Катування посмертно Людина Квіти і тіло Україна
Інші поети
Сніжинка
@Snowflake_UPM
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
21
1545
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
37
4
4331