Тінь серед весни
Роузі Рей
Я йду по закинутих,вулицях..бачу.. Як тінь серед весни пісню співає.. Хочу підійти але не встигаю.. Немає тіні розчинилася з вітром, Я не встигла підійти попросити пробачення.. Вона не зникає у моєму серці, Я вірю що вона жива!! Не втрачаю надії.. Вона так і манить мене.. Затягує до себе,попри що.. Її тінь є вічністю в моєму серці..
2023-06-10 08:38:25
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Lexa T Kuro
Наче сама у себе пробачення попросила... Я так це відчула... Тепер важливо - пробачити собі, та йти далі. Сил тобі, натхнення та віри в себе!
Відповісти
2023-06-10 12:39:39
3
Генрі крадієць сенсу
Дуже цікаво... неочіковані сенси, метафори. Сподобалось ♡°•
Відповісти
2023-06-10 16:52:02
2
Роузі Рей
@Генрі крадієць сенсу дякую!♡
Відповісти
2023-06-10 17:08:31
1
Інші вірші поета
Психіка смертних людей 4 частина Я розчарована Я хочу жити!! Верлібр занадто слабка Пісня
Інші поети
Стефанія
@Rusanna_Vognuk
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11395
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3200