....
Я з тобою зустрінусь, коли раптом припинить ток курсувати в судинах нічного міста.
Коли вітер почне пробирати до всіх кісток, поселивши між ребер пожовхе листя.
Серед сотен долонь, що хапають осінній дощ, я знайду лиш твої. Бо вони незрівнянно теплі.
Поховавши минуле, звернусь до вітрил-думок. В них самотність прожити, напевно, легше.
Цигарки, міцна кава та пара простеньких рим. Я, можливо, забув що існує холодний січень.
Але зараз в легенях пече, а в тім, мене мало хвилюють подібні речі.
Моє небо рятує слова від сну. "Обережно..." Знову ці кляті двері.
Перехожі чекають як свято німу весну, що сідає між скронь та доріг-артерій.
Ну а я наче знову пішов під лід. Цей маршрут пам'ятаю вже більше року.
Я з тобою зустрінусь, хоч, певно, мені не слід.
Моє місто назавжди просякло током.
2022-09-28 09:32:30
12
1