...

Настасья Агапова

Я закоханий в кожну мить твоїх теплих, спокійних мелодій. Розумію що, вочевидь, місце сили десь тут. На підлозі Біля зламаних квітів дощу та шматочків пустих філіжанок, я знайду свою ніжність. Свою? Знов чекатиму того стану, коли в небі забракне зірок. Може людям набридла вічність? А твій голос, немовби, замовк, хоча був в голові. Вже тричі Намагався знайти його де‌сь серед, трощених сенсом, ребер. Але ліки для хворих сердець мені випишуть лиш при потребі. Мене вивернуть, розіб'ють, нагадають за кожен постріл, що здійснив без причин. Бруд! Твої очі без слів.Так гостро Ріжуть квіти сакральний сенс. Знов поклич мене тихо, всує. Ти сидиш десь між ребер. Десь. І таке в нас, нажаль, не лікують.

2022-10-25 16:50:13

6

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Лео Лея

І гостро, і водночас ніжно, самовіддача просто на межі💖

Відповісти

2022-10-25 17:38:34

1

Мілена_Мі

Прекрасне переплетіння слів. ✨👏

Відповісти

2022-10-25 19:05:18

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13093

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

107

16

11053