.
В зимовому небі бачу твоє ім'я. В задимлених зорях, що з присмаком оксамиту, я стільки разів знаходив, а потім, пробач... Втрачав. Та нині живу надіями оповитий.
І поки самотньо, смакуючи кожен вдих, ти вчися знаходити краще в нікчемних людях, світ майже зібрався. Я в ньому блукати звик. За це мене, може, колись осудять.
І навіть коли між нам зостався пил, ти зможеш знайти в обіймах моїх домівку. Час тихо стікає, хоча, він вже вкотре сплив. Я знову рахую до трьох. Та з віком
Навчаюся жити без присмаку та жалю. Без болю між ребер та гулу в свинцевих скронях.
Знов хочу почути за що я себе гублю. Світ майже скінчився для міста мого — героя.
2022-10-12 21:32:44
10
2