....

Настасья Агапова

Із спогадів тільки німе метро. І я лиш до тебе біжу, забувши останній потяг, На станцію "Вічність", якої, здавалося не було, з тієї хвилини як ти посміхнулася там — навпроти. І я лиш до тебе, з тобою і тільки "за", Минаючи черги. Для мене вони, ти знаєш, такі тортури... А в пам'яті небо, квиток, вокзал, холодні зап'ястя. Обійми палкі, що гублять В мені кожен день той залізний нерв, що став би, ще трохи, шматком металу. А я на пероні, можливо, тоді помер. Пройшло стільки днів, цигарок та кави, Щоб знову навчитися вірить твоїм очам. Щоб знову зустрітись, забувши за кляті квіти. На станції "Вічність" я довго тебе чекав. Так довго, що раптом скінчився квітень.

2022-10-02 08:02:08

14

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Настасья Агапова

@Олег Шаула російській частині сурджбуку😏

Відповісти

2022-10-02 08:06:16

1

Лео Лея

Уся історія життя в одному вірші. 👏👏👏

Відповісти

2022-10-02 09:30:16

1

Сорока

Пані авторко дозвольте писати вам компліменти під цим і кожним наступним віршем

Відповісти

2022-10-04 12:21:45

1

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

16475

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3897