.
Я в кожній дитині ладна бачити лиш себе. Ту залякану смутком та вбиту на осуд світу.
Не дорослу, що в місті вінки плете з пари рим та лахміття. Звідти
Вже ніколи не зникне щурячий слід тих, що тягнуть додому "набуті" статки.
Хто цілує дружину, в обіймах стискає всіх. Тільки очі у нього тварини. Ката.
Чиї руки тримали зброю немов вона, є останнім судом для сотень живих та мертвих.
Хто ломився в оселі, стояв у шматків вікна. Хто хотів лиш вбивати. Посібник смерті.
Він приїде додому. Надвечір чекає стіл з тим, що взяв для своїх. Із купи дрібниць-трофеїв..
Посміхнеться зубато, а нам тут забракло слів. Замість них проростуть з-під землі лілеї.
Будуть снитися звіру кожну весняну ніч, поки вщент не розколють кожну, ти чуєш, кістку.
А я буду писати, з кожним ладнати міст, набиратися сили, тривоги, змісту.
Та я буду писати навіть якщо згорить кожна бісова клітка від болю, або під дулом:
"Наша лють не загине, а буде ламати всіх, хто колись піддавав цих людей тортурам"
2022-09-29 23:37:58
9
1