Твій порт
Есмеральда Еверфрі
Твій порт давно забув живий скрип кораблів, Шум їх людей із сотень різних слів. Він їх не бачить навіть в довгих снах - Все втратив, що було, а з ним і страх. Твій порт віки вже під щитом із коренів, Ліан, мохів, забув про радість й гнів. Його тримає в світі сильних час, Але окремо від суспільних мас. Твій порт не зміг би сонячних згадати днів. Та й не любив ніколи птаства спів. Похмуре небо, буйні хвилі у вітрах - Він все ще чує правду в їх думках. Твій порт - притулок вічності тонів: Журба і тиша, спокій без торгів. Туманом вкритий його башт каркас, В яких останній подих крові згас. Твій порт прийме останнього з послів? Що вже перегорів, хоч й не зітлів... Буття останній шанс для мандрівця - Піти у себе, без петлі й вінця.
2019-08-19 23:15:23
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Юлія Гаргат
Гарно😍
Відповісти
2019-08-20 11:24:36
Подобається
Есмеральда Еверфрі
@Юлія Гаргат дякую))
Відповісти
2019-08-20 11:25:56
Подобається
Інші вірші поета
Так легко вдавати із себе творця А знаєш... Не шукай... Чи чуєш?
Інші поети
Daisy Daisy
@daisy_daisy
JESS Rose fortune
@rosefleurfortune
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14359
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523