Ти сама
Есмеральда Еверфрі
Ти сама себе закувала в байдужість, Що плескається тихо на денці зіниць. Дзиґар нишком пробив за п'ятнадцяту шість, І ти знову не маєш часý для дурниць. Ти навчила себе не тримати людей, Коли ваші дороги розводить життя. Сліз не ллєш, не збираєш «на пам'ять» речей - Їх не треба, якщо вже нема вороття. Ти в самотність вдягла свої ранки та дні, Навіть в натовпі вміючи йти проти всіх. Твої вірші для світу занадто чудні, Прозу теж зрозуміти ніхто ще не зміг... Ти себе закохала у тишу і ніч, Запах книг і мелодії зливи, вітрів. Залишилась у домі з вогнем віч-на-віч, Що затишно в комині всю ніч тріскотів. Ти зростила так мурів багато в собі, Заховавши довіру, любов і тепло, Бо вважала, що ці почуття так слабі... Та признайся собі: А чи варто було?
2020-05-16 09:46:55
15
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Есмеральда Еверфрі
дякую)
Відповісти
2021-01-02 12:17:08
Подобається
Інші вірші поета
Осінній шлях Вони живі, хай тільки під пером Не повернуся Дурман брехні
Інші поети
Надин
@mindmap
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11497
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3296