Ти сама
Есмеральда Еверфрі
Ти сама себе закувала в байдужість, Що плескається тихо на денці зіниць. Дзиґар нишком пробив за п'ятнадцяту шість, І ти знову не маєш часý для дурниць. Ти навчила себе не тримати людей, Коли ваші дороги розводить життя. Сліз не ллєш, не збираєш «на пам'ять» речей - Їх не треба, якщо вже нема вороття. Ти в самотність вдягла свої ранки та дні, Навіть в натовпі вміючи йти проти всіх. Твої вірші для світу занадто чудні, Прозу теж зрозуміти ніхто ще не зміг... Ти себе закохала у тишу і ніч, Запах книг і мелодії зливи, вітрів. Залишилась у домі з вогнем віч-на-віч, Що затишно в комині всю ніч тріскотів. Ти зростила так мурів багато в собі, Заховавши довіру, любов і тепло, Бо вважала, що ці почуття так слабі... Та признайся собі: А чи варто було?
2020-05-16 09:46:55
15
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Есмеральда Еверфрі
дякую)
Відповісти
2021-01-02 12:17:08
Подобається
Інші вірші поета
Ми йшли разом Ти знаєш, що ти не вічний? Чим цікаві інтроверти Чорна зоря
Інші поети
Aila
@aila4u
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
15075
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12181