Ти сама

Есмеральда Еверфрі

Ти сама себе закувала в байдужість, Що плескається тихо на денці зіниць. Дзиґар нишком пробив за п'ятнадцяту шість, І ти знову не маєш часý для дурниць. Ти навчила себе не тримати людей, Коли ваші дороги розводить життя. Сліз не ллєш, не збираєш «на пам'ять» речей - Їх не треба, якщо вже нема вороття. Ти в самотність вдягла свої ранки та дні, Навіть в натовпі вміючи йти проти всіх. Твої вірші для світу занадто чудні, Прозу теж зрозуміти ніхто ще не зміг... Ти себе закохала у тишу і ніч, Запах книг і мелодії зливи, вітрів. Залишилась у домі з вогнем віч-на-віч, Що затишно в комині всю ніч тріскотів. Ти зростила так мурів багато в собі, Заховавши довіру, любов і тепло, Бо вважала, що ці почуття так слабі... Та признайся собі: А чи варто було?

2020-05-16 09:46:55

15

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Есмеральда Еверфрі

дякую)

Відповісти

2021-01-02 12:17:08

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12329

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15

16699