Дозволите?
Есмеральда Еверфрі
Ви дозволите мені мовчати? Ви умієте слухать тишу? Вже не хочу нічого казати, Може, й вірші даремно пишу.... Ви дозволите вас не чути? Просто бути собі на світі? І не дати, щоб якісь Брути Захопили у свої сіті... Ви дозволите вас забути? Право вибору ще за мною? І суспільства кайдани-пути Зняти все ж твердою рукою... Ви дозволите тихі мрії? А гучний спів посеред ночі? Наче клич рідної стихії Що лише набуває мОчі... Ви дозволите...що ж питаю? Знаю відповідь, схожу на пліть. Шлях між тіней досі шукаю, Та вертатись не буду вже в кліть...
2019-03-12 18:08:57
6
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Есмеральда Еверфрі
@Лія Антонова спасибо огромное😊.
Відповісти
2019-03-12 18:17:02
Подобається
Оксана Галицька
Дуже гарно😍
Відповісти
2019-03-13 05:25:10
Подобається
Есмеральда Еверфрі
@Оксана Галицька дякую)😊
Відповісти
2019-03-13 05:53:56
1
Інші вірші поета
Ти І кожен бореться... Прокинься сьогодні вранці Забудемо про біль
Інші поети
SpaceWithin
@SpaceWithin
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5765
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4917