Обрывки

Марі Жаго

Сижу на кухне, потягивая чай нервно. Я успокоюсь и прийду к тебе, наверно. Ты снова шутишь, бросаю взгляд гневно И снова слезы и на пределе нервы. А знаешь, раньше у Бога я просила силы, Чтоб дальше двигаться, Чтоб нас не заносило, А знаешь, я просила веры, да, видимо, слишком не смело. Теперь прошу тебя: укажи путь истинный, но ты стоишь ко мне спиной. Куда идти — не мыслю я.

2019-01-10 18:04:36

18

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Марі Жаго

так, коли я його читаю наче знову переживаю (вже й не пам'ятаю чому посварилися) це як вже не плачеш, але ще й досі збите дихання... і вже заспокоївся та досі тремтять руки.

Відповісти

2019-01-23 13:21:12

Подобається

Марі Жаго

@Meledi_Wait конечно лучше)

Відповісти

2019-03-17 08:41:02

1

Aile|

Только Бог не оставляет.

Відповісти

2019-04-17 12:09:26

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11394

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1184