Прийшов ранок

Марі Жаго

Прийшов ранок, світить сонце... Я прокинулась, чи сплю? Якось — дивно... якось — сумно... І не знаю я: чому? Серце — плаче. Сльози ллються. Тремтять руки... На вустах: Одне слово. Один подих. Один погляд. Один страх. В пам'яті моїй застиг ти. Нащо знову я тужу? Пам'ять? — зачерствілі крихти! Ріжуть очі день — по дню... Біжать сльози; Тисне в грудях; Тремтять губи... В очах — страх: Що забудеш... Не згадаєш... Не заплачеш в своїх снах. Знову пишу я послання: Знай! Мені зовсім не жаль. Не сказала; не кохала... Ти — з отрутою грааль. Образ, що у моїм серці — це казки з дитячих мрій! А життя додало перцю І залишило там — біль. Висихають сльози — сіллю; В зранених наших серцях. Ти — наче побитий міллю: Весь в дірках, рваних рубцях. Прийшов ранок світе сонце...

2019-03-04 17:53:06

8

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Анна Кроу

@Марі Жаго дякую

Відповісти

2019-07-25 06:20:08

Подобається

Вячеслав Самойлович

Пришло утро. Светит Солнце, Просыпаться мне пора. Загляни в мое оконце, Поцелуй меня с утра...

Відповісти

2020-04-21 08:27:25

1

Марі Жаго

@Вячеслав Самойлович 👏🏻👏🏻👏🏻 красиво м тепло)))

Відповісти

2020-04-21 08:29:36

1

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4243

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4042