Тріолет 44

Микола Мотрюк

Минулого назад не вернеш, Не зупинити часу плин. Перетира світи, мов млин... Минулого назад не вернеш... Поклав би тин на той відтин, Як знав би, що не там повернеш... Минулого назад не вернеш, Не зупинити часу плин... Хоч як старайсь, тінь не здожéнеш... Не сій в ріллю гіркий полин — На ній не виросте ожин... Хоч як старайсь, тінь не здоженеш... Сред тьмяних не губись картин, Не воскрешай, що вже померло... Хоч як старайсь, тінь не здоженеш — Не сій в ріллю гіркий полин... Не стій над згарищем, бо змерзнеш, Ти згадок не тривож глибин: Твоя дорога — до вершин... Не стій над згарищем, бо змерзнеш — Пшеничних ізбери зернин, Хай крає ниву гострий лéміш. Минулого назад не вернеш, Ти не турбуйсь про часоплин.

2024-06-21 10:14:08

6

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Терті пляцки

Чудова поезія

Відповісти

2024-06-21 14:18:19

1

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

44

9

4263

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12849