***

Микола Мотрюк

Погожий день кричить у вікна, Вриваєсь синява крізь скло... Мов, цвинтарна плита гранітна Безжалісно в підлоги дно Втопила. Не хочу бачити нічого: Ні сонця, ні людей, ні світ... Зростуся з ложем, лиха мого Ніхто не взнає... Наче в сіть Впіймала ти мене, Афіно, І прямо в серце мчить стріла, Останній подих, -- і твоєю Навік уже моя душа... Застигла кров, не б'ється серце, Я -- мрець живий, що невмира. Забудь тебе, хоч не вернешся, Не зміг. О, спопели до тла, Свароже, тіло бездиханне, прошу! Не вилікувать вже мене ніяк! Нестерпний біль стискає груди; Змією думка заповза, Зжирає мозок, ллє отруту, І через очі витіка. Згасаю, гасну, кам'янію, Іскра остання догара. Люблю тебе, і не жалію... Та з вітром злилися слова. 01.01.2018

2021-07-10 11:16:44

6

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Н Ф

Ваша поезія - це щось неймовірне) Читається на одному диханні. Ті всі описані пейзажі,природні явища - оживають в уяві.

Відповісти

2022-11-11 22:00:08

Подобається

Микола Мотрюк

@Н Ф Дякую Вам.)

Відповісти

2022-11-11 22:00:48

1

Н Ф

Бережіть своє тонке відчуття цього світу,воно у вас рідкісне)

Відповісти

2022-11-11 22:01:48

1

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

2965

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

53

39

2557