***

Микола Мотрюк

Не закривайте мене у стінах, Не хочу бути у них похованим, Скніти в сирих, кам'яних глибинах, І бути, як більшість — німим, затаврованим... Спиню навалу чортів одурілих, Відведений час щоб не був змарнованим. Ріднуть ряди відважних, смілих, Залишаться в пам'яті закарбовані Сріблом святим на сторíнках вічних, Очищеним, сім разів перетопленим. Поле пшеничне в ворожих мінах, Та світ почувається лиш стурбованим... Битви минулого на картинах Жахають хаосом реставрованим. Нас розривають на частини... Скільки ще буде борців тернованих?! Сильнії світу ідуть по спинах, Збираючи вбитих, замордованих... Книги кричать вогнем в камінах, Горлають історії словом друкованим: Поневіряємось в поколіннях, Гордуємо Скарбом, нам подарованим. Сила в духовних перемінах, Щоб нарід міцнів, і був згуртованим, Не плазував на своїх колінах, Був вольним, мов вітер, в бою загартованим. Не замуруєш його у стінах: Козацький дух бути не може похованим. Мудрість народу у серця глибинах, Ніколи не бути йому затаврованим! ------------------------------------------------ Полоненим воїнам

2025-03-21 08:59:21

7

0

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3900

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12089