Сонет 34

Микола Мотрюк

Весна — розбурхана ріка, що мчить руслом... Десь мідний відблиск розливається в узгір'ї... Хвалебний Небу соловей співа псалом, Витає аромат цвітіння в надвечір'ї... О, Господи, не хочу буть гріха рабом... "Рятуй..!" я кличу, як Петро в своїм невір'ї... Знов душать пристрасті огненним ланцюгом, Я в темряві, мов найчорніша ніч в беззір'ї... Не хочу більше підкорятися пітьмі, З темниці душу мою виведи, благаю, Щоби прославити Ім'я́ Твоє святе... Від юності страждав в гріховному ярмі, Від спраги за Тобою, Спасе, знемагаю... Хай Слово Твоє в моїм серці проросте...

2023-04-16 17:39:53

8

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Терті пляцки

Чудова поезія

Відповісти

2023-04-16 17:47:22

1

Лео Лея

І так щодня. Чудовий вірш

Відповісти

2023-04-23 10:37:09

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

2660

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11540