Як виявилось це був блокпост Вістря. Саме того селища, яка стояло на самому початку провалля. Переглянувши їхні речі - охорона пропустила їх дальше. Через пів години хотьби вони опинились перед ще одними охоронцями. Ці запитались чому вони тут опинились та деякі інші дрібні питання.
І ось, компанія опинилась у місті. Це селище, чи практично майже місто, знаходилось одночасно в безпечній зоні, але одночасно й в небезпечній. Все тому, що Величар був крайнім містом до пустелі Химер. Але з усіх великих міст воно було найпопулярніше у тих, хто бажав безпечного перебування. Правда це було дійсно до тих пір, поки не людина не переходила прірву - там вже діяли трохи інші умови.
Саме вістря більше нагадувало курортне містечко - по центральній вуличці з двох сторін були розміщенні як заклади харчування, так і місця де можна було придбати сувеніри, оздоблення або спорядження для авантюристів. Все створювало атмосферу повного життя селища-містечка.
Голем Ехо був великий, тому вони могли пересуватись тільки центральною вуличкою. Звісно він міг би поміститись у маленькі провулки, але це б вимагало надзвичайно точних дій. Тому було вирішено триматись центральної дороги.
Смачно повечерявши свіжо запаченим арасману, Хаят із Ехо пішли шукати місце де можна переночувати. В цей самий час Таша продовжувала переглядати центральну вуличку намагаючись щось ще знайти. Її "охороняв" голем, тому її напарники могли з легкістю знайти серед всіх присутніх людей.
На щастя їм трапилась таверна, в яку з центральної вулички могли заїждати карети - тому й для голема це не було ніякою проблемою.
Спокійно переночувавши та поснідавши вони відправились дальше у Величар.