Русалка
Була б я русалкою, то любила я моря персикові береги, Любила б я морські далі химерно-казкові, Не було б у мене часу для нудьги, Закутала в морську піну мрії твої ніжнотонні, Була б я русалкою, то вночі б шукала тебе серед берегів і скель, На допомогу морських своїх товаришів викликала, Наспівувала б знайомих для тебе пісень, Ти б пізнав їх, знайшов мене, а я б тебе лоскотала, Серед ночі я б покинула море і ступала босоніж по мокрій землі, Та я не перетворилась би на морську піну, Щоб відчути твій земний подих, я віддала всі свої коштовні кришталі, Щоб не бризкало на мене море свою водну лавину, Була б я русалкою, то плила б в обійми твої, Плавала у свіжих просторах разом з тобою, Світили б нам щоночі кораблі, А ми б засяяли назавжди перлинною чистотою. * ❤️
2021-09-03 21:19:59
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Kruhitka Dobro
😍😍😍😍❤️❤️❤️❤️
Відповісти
2021-09-03 21:22:55
1
Lelyana_ art
@Kruhitka Dobro 😊❤️
Відповісти
2021-09-03 21:23:39
1
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5253
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12869