Дідове село
Люблю я літнє дідове село, Дитинством і добротою пахне воно, Там навіть пташечка по-іншому співає, Її спів моє серце звеселяє, Хата, де раніше збиралась вся родина, Назавжди для мене буде така ж гостинна, За столом сидять ще ті, кого вже немає з нами, А десь вдалині вітер минулого гуляє ланами, Бігають маленькі курчатка по двору, А по вулиці чути безтурботну дітвору, Котик вмивається після смачної вечері, І вже стукає теплота літньої ночі у двері, Ось дідусь зібрався по рибку на ставок, А бабуся варить смачнючих галушок, У саду наливається соком яблук урожай, На городі помідорів хоч відрами збирай, Як ранком вийдеш у селі на ґанок, То застанеш туманний літній світанок, На травичці перлами вже випала роса, Під вечір теплий дощик і зібралася гроза, На город як вийдеш, то сила-силенна людей, На полях працюють комбайнери день у день, Заходжу в хату, а там пахне добротою, Вишиті рушники бабусею ще молодою, Щось рідне і світле я у цих спогадах відчуваю, Бо як час швидко плине добре знаю, Таким назавжди буде у моїй душі дідове село, Я знаю, що туди знову приїду, щоб там не було, Цей образ я в своїй душі з любов'ю оберігаю, І радію, що це райське місце сили маю.
2022-11-04 22:04:41
11
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Kruhitka Dobro
Настольгічний вірш, з нотками наївності
Відповісти
2022-11-05 05:41:50
1
Lelyana_ art
@Kruhitka Dobro То був такий настрій.
Відповісти
2022-11-05 06:12:15
1
Lelyana_ art
🥰🥰
Відповісти
2023-07-28 17:03:45
1
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
2435
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12324