Дідове село
Люблю я літнє дідове село, Дитинством і добротою пахне воно, Там навіть пташечка по-іншому співає, Її спів моє серце звеселяє, Хата, де раніше збиралась вся родина, Назавжди для мене буде така ж гостинна, За столом сидять ще ті, кого вже немає з нами, А десь вдалині вітер минулого гуляє ланами, Бігають маленькі курчатка по двору, А по вулиці чути безтурботну дітвору, Котик вмивається після смачної вечері, І вже стукає теплота літньої ночі у двері, Ось дідусь зібрався по рибку на ставок, А бабуся варить смачнючих галушок, У саду наливається соком яблук урожай, На городі помідорів хоч відрами збирай, Як ранком вийдеш у селі на ґанок, То застанеш туманний літній світанок, На травичці перлами вже випала роса, Під вечір теплий дощик і зібралася гроза, На город як вийдеш, то сила-силенна людей, На полях працюють комбайнери день у день, Заходжу в хату, а там пахне добротою, Вишиті рушники бабусею ще молодою, Щось рідне і світле я у цих спогадах відчуваю, Бо як час швидко плине добре знаю, Таким назавжди буде у моїй душі дідове село, Я знаю, що туди знову приїду, щоб там не було, Цей образ я в своїй душі з любов'ю оберігаю, І радію, що це райське місце сили маю.
2022-11-04 22:04:41
11
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Kruhitka Dobro
Настольгічний вірш, з нотками наївності
Відповісти
2022-11-05 05:41:50
1
Lelyana_ art
@Kruhitka Dobro То був такий настрій.
Відповісти
2022-11-05 06:12:15
1
Lelyana_ art
🥰🥰
Відповісти
2023-07-28 17:03:45
1
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2966
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5025