Не/зрозумілий перформанс/глибоко нічний кс3
Пам'ять - піски Сахари. Надто в'язкі, зибучі.
Скинути спогад з кручі,
стати на мить Ікаром,
небо ділити навпіл, бути єдиним цілим?.. Пам'ять страшна прицілом:
знову гортаю мапи
сталих зв'язків нейронних в пошуках порожнечі.
Надто важливі речі
плями думок хоронять.
Надто болючі факти
вітер піщаний зносить:
ледве нахнюплю носа на ненависний фатум,
котрого не існує.
Витримками з ілюзій
спеці своїй молюся, знову іду до сну, і
бачу тебе примарно
(очі - зелене світло)...
Пам'ять, тебе подіти ні'куди: хоч за хмари,
хоч за пекельні кола, хоч за яскравий обрій:
спомин такий хоробрий,
з'явиться крізь довкола.
З'явиться (збожеволів): як паніхіда серцю.
Розуме, ну не сердься,
дай підсвідомо волю
тому, що неосяжне (незрозуміле точно), сни мої бдять всенощну.
Вибач, ти знаєш, я ж не...
Я ж не тебе прохаю
у круговерть пирнати. Не проміняй пенати
на підсвідому з краю
хату страшних фантомів,
болей, забутих майже.
Пам'ять моя, тримай вже: певно я знепритомнів.
Грузну, засмокчеш в'язня:
віра затьмарить розум,
зміниш вірші на прозу. Бачиш, бо несуразні,
пристрасно-домінантні, сховано в них перформанс:
метафоричну форму
цінностей-діамантів.
Все, що не пригадати, все що лаштунки криють,
всі нездійсненні мрії
та надважливі дати.
Кожну таку дрібницю з слів адаптую пазлом.
Не зрозумів одразу?
Відповідь
хай
насниться.
2021-04-05 23:35:59
15
5