побожний (ні)
між віри неонових пазурів в релігій іржавий капкан потрапив, спокушений гаслами: "ніколи не пізно to come". психічно стабільні сценарії з'являлись хіба що вві сні, прокляттями від януарія стелили дорогу мені. Ісуса захопливим шепотом у вухах лунав метастаз, дванадцять сріблястих (чи шекелів) чомусь обіцявши за раз. недбалим шляхом до мухаммада, співаючи шостий аят, сп'янілим буддизмом нахабою заїхав у мекку до свят. у єрусалимі заплаканим знайшов мене горе-раввін. тримавсь з усіма я однаково неначе сільський херувим. за мене поставили свічечку (лише б відцурався від зла). та трохи спізнився з освідченням, коли бабця-карма прийшла: у подисі ладану сірого відчувши на смак засторог, я свято в безсмертя увірував, померши від нього за крок.
2022-01-16 18:05:36
11
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Last_samurai
@ϟIEGA ϟCHLOϟϟMANN скоро, только для тебя🌚
Відповісти
2022-01-16 18:54:41
1
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
52
14
2777
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10905