Раз на сто років/кс3
І раз на сто років вона прокидається від жахіть:
Час раптово спиняє свій звичний хід,
На годиннику - північ. На північ світ
Перетворений нею, раптово зблід.
У очах - надзвичайне сяйво.
Знаю...
І в той самий момент виявляється, що душа
Ще тріпоче між ребрами наче жар
Та потроху знімає за шаром шар
Розуміння (і панцир). Хоча лиша
Серце голим - а це вже зайве.
Жайвір?
Виникає нізвідки, стискає в районі скронь,
Та дивитися боже її боронь:
Сон у сні - певно, вирок до похорон.
Назбирає зірок пару чорних грон,
Щоб віддати. Бажання файне.
Хай не
Забувають забрати, у них-бо таємний зміст,
Невагомо натягнутий ніби міст.
Необачно, можливо (щоб згодом miss),
Та усе - (не) дрібниці. Чи кожен зніс
Цю натуру її буквальну?
І раз на сто років вона не шукає якийсь контекст,
Десь відходить від завше прийнятних тез.
З нетерпінням гадає: що буде next?
Той, хто чує її, ще хіба не змерз?
Ніч вкриває думки вуаллю.
2021-03-30 11:41:24
17
6