. . .
Химера Зеленоока
Тобі ж є про що розповісти - чому ти мовчиш? Чому тихо очима взгризаєшся в простір навколо? Я вже чула усіх: щастя, слабкість, знедолення, тишу, Та не чула того, хто не губить й не опускає голову. Так, ти завжди мовчиш. Чи жартуєш. Одне із двох. Ти смієшся з людей, та найбільше, мабуть, із мене. Бо якщо тебе не рятують вино і Бог, Як маленьке дівча враз розв'яже твої проблеми? Рідше ти застигаєш, холодний, немов метал. Загартована сталь протікає тобі у вени. Щось губив ти не раз, та не раз і сам пропадав У дешевих кулісах, на кимось освистаних сценах. Те все видно в твоїх зіницях на самому дні - Я навчилась побачить, коли не зуміла почути. Там палали пожежі й тонули чужі кораблі До далеких земель собі креслячи довгі маршрути. Говорю знову я. Ти мовчиш. Ти мовчиш і смієшся, Наче граєш зі мною в якусь невигадливу гру. Але вірю, я розгадаю тебе колись врешті. Бо цю гру не закінчено, доки я ще говорю.
2019-03-27 19:07:08
27
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Химера Зеленоока
@ Божевільний Дякую😊
Відповісти
2019-04-02 06:47:11
Подобається
Химера Зеленоока
@ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ Merci😊
Відповісти
2019-04-02 06:47:25
1
Alena Alena
Воу, здесь есть кто-то, кто пишет на украинском))). Прелесть. И вышло, конечно, очень очаровательно и живо)
Відповісти
2019-04-05 10:02:25
Подобається
Інші вірші поета
. . . Флер мелодій Спостерігач Дуалістичність потягів душевних
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2607
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1664