Тіні театру
Химера Зеленоока
Вона хотіла грати. Плести життя на сцені. Та Долі ультиматум - Страждання нескінченні. Чи за переконання Померти в морі квітів, Чи кинуть римування, Забувши про софіти. Звабливо сяє сцена Анонсами історій. Та йде на дно галера У буднів буйнім морі. Ковтає меркантильність Багряний атлас мрії І змушує коритись Мазкам чужих ідилій. А їй би лиш півкроку Дошками в морі світла А їй би лиш півзвуку, Що тишу враз розітне. Але мовчить оркестр, Не сяє їй притулок, Занесено в реєстр Натхнення подарунок. Заповнені всі чеки І виписані суми. Вмикається прожектор - Не їй життя рисує. Нехай! Чи їй не знати, Про муки нескінченні?! Вона хотіла грати, Та їй закрили сцену.
2018-04-28 20:05:33
14
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Химера Зеленоока
@556633 Дякую😊
Відповісти
2018-04-29 06:55:27
Подобається
Weronika Nikulina
Хіба то не геніально? Неперевершені рими.
Відповісти
2018-04-30 13:33:47
1
Химера Зеленоока
@Weronika Nikulina Merci😊
Відповісти
2018-04-30 13:46:19
Подобається
Інші вірші поета
Тобі Ритми Опівнічний чай Спостерігач
Інші поети
تُومِي.
@Tome_nov
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5824
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16756