Що не так з цим світом?
(18+)
Я - цинік, що мені до світу сього, Пасуть цей натовп пастирі - нехай собі пасуть; Але мене втомили злочини, що творять в ім'я Бога, І вся та маячня, що іменем його несуть. А щоби індивід не вештавсь сам по собі - Його обстригши, в стійло загоняють, роблячи безликим... - Дивись, вівця, ми пастирі є добрі! Худобу приносимо у жертву тільки по святах великих! Мільйони тих овець життя позбавитись готові І йдуть туди - куди ведуть сліпі поводирі; Це ж честь - бути зарізаній вівці або корові Й чекати мовчки - поки тебе розпнуть на вівтарі. Якби Отець так довго не терпів, Якби не панькався, немов з дітьми, із нами - Давно б вже світ цей у вогні згорів Із вівцями безмозкими, і пастирями, й псами. Других же інша дурість насочила до кісток: Царі природи - ми, галактики кумири!.. Людина - це маленький, завжди чимось незадоволений бог, Який відповідальності не має і ні в чім не знає міри. Ці боги все руйнують тільки без упину, Як тії, що не знають в щоб іще пограти, діти; Загадили уже одну планету ці тварини, Лишилось - тільки Космос засмітити! Людяність - нуль, духовність теж відсутня, мов навмисне, А рівень розвитку - ну трохи стада вище; Ви наведіть спочатку лад в своїм суспільстві - А потім грайтеся в богів та ріші! Ти дивишся на них, немов на стадо віслюків, І чи то сльози, чи то сміх тебе готові розібрати; Нащо Отець вам дав свободу вибору й мізки - Щоб ви могли між Гіршим і Найгіршим обирати?! І стадо буде мекати весь час: - Ну де той шлях? Нам треба пастиря найліпшого - щоб путь вказати! Творці незграбні кричатимуть: - Не треба нам того Поводиря! Самі собі ми зможем раду дати! Як завжди, помилятимуться ті і ті - Не варто шлях якійсь невідомий шукати; Шляхів для розвитку - як зір на небі золотих, Потрібно тільки вміти кращий з них обрати! Отець - тут Бог Ріші - мудреці в індуїзмі
Я - цинік, що мені до світу сього, Пасуть цей натовп пастирі - нехай собі пасуть; Але мене втомили злочини, що творять в ім'я Бога, І вся та маячня, що іменем його несуть. А щоби індивід не вештавсь сам по собі - Його обстригши, в стійло загоняють, роблячи безликим... - Дивись, вівця, ми пастирі є добрі! Худобу приносимо у жертву тільки по святах великих! Мільйони тих овець життя позбавитись готові І йдуть туди - куди ведуть сліпі поводирі; Це ж честь - бути зарізаній вівці або корові Й чекати мовчки - поки тебе розпнуть на вівтарі. Якби Отець так довго не терпів, Якби не панькався, немов з дітьми, із нами - Давно б вже світ цей у вогні згорів Із вівцями безмозкими, і пастирями, й псами. Других же інша дурість насочила до кісток: Царі природи - ми, галактики кумири!.. Людина - це маленький, завжди чимось незадоволений бог, Який відповідальності не має і ні в чім не знає міри. Ці боги все руйнують тільки без упину, Як тії, що не знають в щоб іще пограти, діти; Загадили уже одну планету ці тварини, Лишилось - тільки Космос засмітити! Людяність - нуль, духовність теж відсутня, мов навмисне, А рівень розвитку - ну трохи стада вище; Ви наведіть спочатку лад в своїм суспільстві - А потім грайтеся в богів та ріші! Ти дивишся на них, немов на стадо віслюків, І чи то сльози, чи то сміх тебе готові розібрати; Нащо Отець вам дав свободу вибору й мізки - Щоб ви могли між Гіршим і Найгіршим обирати?! І стадо буде мекати весь час: - Ну де той шлях? Нам треба пастиря найліпшого - щоб путь вказати! Творці незграбні кричатимуть: - Не треба нам того Поводиря! Самі собі ми зможем раду дати! Як завжди, помилятимуться ті і ті - Не варто шлях якійсь невідомий шукати; Шляхів для розвитку - як зір на небі золотих, Потрібно тільки вміти кращий з них обрати! Отець - тут Бог Ріші - мудреці в індуїзмі
2021-05-20 08:09:23
4
4