Хотілося мені...
Andrii Katiuzhynskyi
Колись хотілося мені поетом бути- Покласти весь цей світ під в'язь рядків; Та я згадав - під небом тліну не минути, Все змиє хвиля забуття перебігом часів. Колись хотів я буть солдатом - Хоробрістю своєю світ весь обплести; Та за солдатом дзвін дзвенить набатом, Війні ж - лиш порох з чоботів змести. Колись хотів я стать монахом - У інший, думалося, світ піти; Але душа завмерла перед страхом Хреста, який не зміг би понести. Тоді людиною схотів я стати - Себе знайти у світі сім гріху; Щоби байдужості ріку здолати, Щоб від обраного не одвернуть шляху.
2020-09-29 05:06:44
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, радий, що Вам сподобалося!
Відповісти
2020-09-29 10:27:23
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую за відгук! Робитиму все що в моїх силах і трошечки більше!
Відповісти
2020-09-30 16:04:25
Подобається
Інші вірші поета
A Havaiian legend about a red flower Чому все відбулося саме так? Весна прийшла Чи скаже хтось?
Інші поети
Veronika Gold
@Goldenbum
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9204
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12521