Хотілося мені...
Колись хотілося мені поетом бути- Покласти весь цей світ під в'язь рядків; Та я згадав - під небом тліну не минути, Все змиє хвиля забуття перебігом часів. Колись хотів я буть солдатом - Хоробрістю своєю світ весь обплести; Та за солдатом дзвін дзвенить набатом, Війні ж - лиш порох з чоботів змести. Колись хотів я стать монахом - У інший, думалося, світ піти; Але душа завмерла перед страхом Хреста, який не зміг би понести. Тоді людиною схотів я стати - Себе знайти у світі сім гріху; Щоби байдужості ріку здолати, Щоб від обраного не одвернуть шляху.
2020-09-29 05:06:44
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, радий, що Вам сподобалося!
Відповісти
2020-09-29 10:27:23
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую за відгук! Робитиму все що в моїх силах і трошечки більше!
Відповісти
2020-09-30 16:04:25
Подобається
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2330
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3037