Японська легенда про повернення сонця

Andrii Katiuzhynskyi

Образив брат Аматерасу сонцелику, І та сховалася в печері від людей. Тож діва сонця вийти не могла велика, Щоб світ осяяти від мороку ночей. Із того часу на землі життя завмерло, У світі владу захопила сива тьма; І не буття настало, а льодяне пекло - Все снігом вкрила лютая зима. Біля печери на жердину посадили півня, На торії жерці повісили зерцало... Від сну прокинулась дрімаюча богиня - Коли уранці птиця заспівала. Із підземелля донька Ізанагі вийшла, І вгледіла красуні лик Аматерасу: - Кого ж красою так природа наділила?- Подарувати як суперниці образу? А світ земний знов сонце освітило, Щез морок, відродилося життя; Своя ж краса богиню засліпила - Так відбулося сонця вороття. Аматерасу - богиня сонця в Японії Ізанагі - батько Аматерасу, верховний бог, за легендою один з засновників Японії

2020-09-19 05:29:52

5

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Velles

Написано потрясающе. В нескольких словах вечь смысл. Знала эту легенду, но когда её читала пришлось несколько раз вчитываться, что бы понять что к чему. А тут всё так просто. (Надо бы найти адаптированный, а не дословный перевод японских легенд и перечитать). А стихотворения мне ваши очень нравятся. Жду ещё легенды, а лучше циклы легенд😀👍

Відповісти

2020-09-19 06:08:31

Подобається

Andrii Katiuzhynskyi

Огромное спасибо! Рад, что понравилось, буду стараться не разочаровать Вас

Відповісти

2020-09-19 06:20:15

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

42

15

1385

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1126