Гіперборейці
Фантазія Тут проходили творці містерій - Воїни славні Гіпербореї В плащах до землі вовняних білих- Ті, що мечем пів світу скорили. З зором нордичним, блакитноокі, Статні, кремезні, зростом високі; Вся Північ лягла під їх ногами, Їх білокурими звали богами. Ті, що жар серця взяли від лави, Перші - створивші легенди-держави; Довершені воїни, вправні мисливці - Предки: трипільців, германців, арійців. Де ж ці герої - в чертогах Валгали? Пали в боях і в січах кривавих? Зникли у часі, в безодні віків, Давши народам конунгів й вождів? Тим, хто почує Одіна глас - Гіпербореєць в кожнім із нас. Данці, вкраїнці, литовці і свеї - Всі ми нащадки Гіпербореї.
2020-10-26 07:11:59
2
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, це всього лиш фантазія поета!
Відповісти
2020-10-26 08:21:18
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Намагатимусь імпровізувати далі, аби тільки муза не залишала!
Відповісти
2020-10-26 08:25:43
1
Andrii Katiuzhynskyi
Пасти у бою, я мав на увазі загинути в бою
Відповісти
2020-10-26 14:14:19
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11548
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3920