Балада про Крука

Andrii Katiuzhynskyi

Всім українцям, що пали за свободу інших держав, присвячую. Його ховали друзі кожен раз І кожен раз по-новому із ним прощались, Але вертаючись із бою - він не тримав образ, І кожен раз надія з ним верталась. Він, мов той фенікс, завжди воскресав Після чергової важкої битви; І ніби смерті виклик він весь час кидав - Ідучи в саме пекло смертовбивчої гонитви. Всі знали тільки його псевдо - Крук; Хто зна - чи подолав свого він Рубікону плесо, І наче Марсу був він кращий друг - Десь розчинився у полях під Гудермесом.

2020-11-05 05:40:33

Інші вірші поета

Син хаосу Про правильну дорогу в житті Роздивляючись залишки щезлої культури Прихід весни

Інші поети

Venera24

@Venera24

solomia112

@solomia112

Mary marko

@mary_45m

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

5761

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12322