Душа і міфи
Безжурні зорі спокійно висять,
Далекі, примарні, мов Піраміди.
Місяць - наш Сфінкс - не каже проклять,
Лиш світить з-за хмар на сірі граніти.
Сказати б щасливий - та знову печаль.
Сказати б, що вільний - та ж стільки думок!
Як євреїв-рабів, мене манить даль.
Де ж ТИ, Мойсею!? Де Божий урок?
Бунтує душа і прагне кохання,
Та тіло, Евкріте, не пустить її.
Холодний мій розум давить зітхання,
Так ревнощі здавлюють римських богів.
І всі ми - Сізіф, в якомусь-то сенсі, -
Безглузда робота, безглузде щодня.
Наш камінь - важкий, бо камінь на серці.
Ти хочеш свободи? - закінчи життя!
Та ні! Я ж не прошу стрибнути з даху,
На меч, як і Брут, не кидайся.
Поглянь на весну в красивих блаватах.
Любися із нею! Кохайся!
А я ще постою - подивлюсь на небо,
На хмарки, що швидко пливуть.
Можливо, тоді щось знайду і для себе,
А поки - ти йди. В добру путь...
28.07.2019
5
1