"Колись"
Честер Фінч
Колись люди добрішими були.. Все у піснях своїх співали про кохання. Та ці часи вже давно пройшли.. Ми закриваємо ворота раю. Колись і жити було легше.. І люди мали розуміння. Як жити далі їм, на світі. Який зруйнований навіки.. Колись відкриті були люди.. А зараз всі "під брамою з плюща". Не підійти до них ніяк. Вони закриті від добра.
2022-12-29 19:20:56
1
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Честер Фінч
@Сандра Мей Звичайно не всі) Але цей вірш про тих людей які забули слова: Добро, кохання, щирість
Відповісти
2022-12-29 19:22:10
1
Честер Фінч
@Сандра Мей Я помітив що вам моя творчість до вподоби) Я це ціную, та низький вам уклін👏
Відповісти
2022-12-29 19:23:53
1
Сандра Мей
@Честер Фінч У вас цікавий сленг вірша й теми серйозні, а ще я відчуваю те що прочитала й це захоплює.
Відповісти
2022-12-29 19:24:50
1
Інші вірші поета
''У пошуках себе'' "Мене несе течія" "Ти козаче молодий" "Весь в обіймах прогнившого світу"
Інші поети
H O P E
@hopeless382
Hnin Aung
@HninAung913
bandagemaniac
@bandagemaniac
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12554
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2422